Monthly Archives: November 2016

25 жовтня 2016 року команда “Vision Zero” в особі Віктора Загреби та Андрія Комана здійснила одноденний ознайомчий візит в Ужгород. Насичений і приємний візит! Відпрезентувались в міській раді, подивились на місто і його людей, поділились знаннями про наукові підходи та інфраструктурні рішення, отримали порцію позитиву. Подорожні нотатки – нижче.

Про місто:
– Ужгород — компактне європейське місто. З точки зору безпеки руху має природні переваги перед іншими містами західної України (не кажучи вже про східну) – вузькі вулички, бруківка, невисока швидкість руху, багато велосипедистів
– Кількість смертельних випадків за рік перебуває навколо позначки 5. До нуля дистанція зовсім невелика. З таким baseline Ужгород цілком може стати першим обласним центром, яке досягне нульової смертності! Скажімо, до 2020 року. До чого і закликаємо!
– Жодного підземного переходу чи розв’язки в двох рівнях нам побачити не вдалося, і це добре для людей! (хоча, можливо, вони десь і є?)
– Місто має багато кільцевих перехресть, аж “ріже око” – це також добре! Кільця – перевірене і високоефективне рішення з точки зору безпеки, оскільки вони: (а) збивають швидкість руху (б) зводять до нуля ризики найбільш травматичних сценаріїв зіткнень – бокових і фронтальних. Ми – фанати кілець!
– Незважаючи на короткий час візиту, ми встигли провести (за підтримки місцевих активістів — подяка!) дослідження рівня користування ременями безпеки. Він тут виявився навіть нижчий, ніж у Франківську, а там він – на рівні 15%. Достеменний результат опублікуємо окремо. Вибірка склала понад 1300 водіїв на 4 точках спостереження.
– Ще трохи мінусів: на багатьох нерегульованих переходах стоять досить дивні великогабаритні щити “Пішохід”, які ми не бачили в жодному іншому місті. Вони мали би привертати увагу, але водночас вони ховають від зору водія цілого пішохода, а пішоходу затуляють огляд на автомобілі. Сумнівна практика, якщо чесно. Цілком може бути, що шкоди від них в умовах міста більше, ніж користі, однак треба ще більш ретельно дослідити.
Про людей:
– До проблеми безпеки руху муніципалітет Ужгорода ставиться серйозно, на найвищому рівні! Наша презентація відбувалася в головному залі міської ради, і участь в події взяли усі керівники міста, на чолі з міським головою Богданом Андріївим, його першим заступником, головним архітектором, начальниками профільних відділів. Дякуємо за це, пане голово та панове керівники!
– Патрульна поліція Ужгорода та Мукачева, втім як майже в усіх містах, дуже активна і відкрита до співпраці та навчання – теж подяка за це, особливо керівнику Юрію Марценишину!
– На зустріч прийшло багато активістів та журналістів, з якими була цікава дискусія, від яких звучали влучні і продумані запитання. Дякуємо вам за це!
– Ініціатором візиту була Маріанна Собран – громадська активістка, а віднедавна радниця міського голови. Вона знайшла нас у Фейсбуці, запросила і все організувала. Це дуже тішить, що мер Ужгорода, як і мери деяких інших міст, бачать цінність в таких “агентах змін”, і дослухаються до них. Це добра практика, її розпочали свого часу Андрій Садовий (який свого часу запросив до роботи Олега Шміда), Володимир Гройсман як мер Вінниці, і Віталій Кличко в Києві (радниця Ксенія Семенова). Нарешті ця практика дійшла і до інших міст!
А тепер дещо взагалі не про Ужгород:
– Автодорога М-06 “Київ-Чоп”, яку ми проїхали двічі на ділянці від Стрия – таке собі видовище. На закарпатській стороні покриття вже розвалюється, ямковий ремонт ще пару років її потримає в терпимому стані, а потім вже треба буде середній. В організації руху є суттєві недоліки, хоча не системні. Системності взагалі-то якраз і бракує — цілком однакові ділянки реалізовані по-різному: інколи добре, інколи – з помилками, які негативно впливають на безпеку.
– Нагадаємо, “Київ-Чоп” – найнебезпечніша довга траса в Україні, в середньому вона має один труп на 4 кілометри за рік.
– На карпатській ділянці дороги стоїть величезне розмаїття типів та форм дорожніх знаків в дусі “Увага! Небезпечна ділянка!”. Ми зробили штук 20 фотографій, хоч виставку роби. Коли знаків стоять десятки, при чому інколи по 1-2 штуки на кілометр, то вони просто втрачають сенс і взагалі не працюють – мозок водія їх перестає помічати. Колись ми вивчимо це більш детально і підготуємо окрему презентацію. Цю знакофілію та самодіяльність місцевих “діячів” треба закінчувати.
– В дорозі зупинялись лише на OKKO і завжди все було класно. І їжа, і кава, і сервіс. Звідки береться ця ірраціональна лояльність до бренду?
– “Готель Ужгород” легко заткне за пояс будь-який одноіменний місту готель в будь-якому місті центрі України. Це наша гіпотеза, хтось може її підтвердити чи спросувати?

До зустрічі, Ужгороде!