Tag : законодавство

Дозвіл повороту на червоне світло не слід підтримувати – експрес-оцінка

no turn on redУ Верховній Раді зареєстрований законопроект №6443 (Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про дорожній рух” (щодо впровадження світового досвіду у розвантаженні транспортних потоків). До нас звертаються з проханнями дати коментар цій законодавчій ініціативі депутатів Шиньковича і Гереги, які не є членами профільного комітету ВРУ. Законопроект планує дозволити повороти на червоний сигнал світлофора.

Ми оцінили цю законотворчу ініціативу з точки зору безпеки дорожнього руху і дійшли негативного висновку. Якщо ця ідея буде реалізована, це створить зайві ризики і скоріш за все буде мати негативні ефекти на дорожній рух і безпеку користувачів доріг. Країни Європейського Союзу не мають такого правила руху, яке пропонують українські депутати.

Суть законопроекту в пояснювальній записці не є аргументованою. Посилання на досвід іноземних країни, таких як США, Канада і Корея, хоч є цікавим, однак не є виправданим, оскільки ці країни мають специфіку дорожнього руху, їхні правила дорожнього руху і дорожні знаки суттєво відрізняються від європейських. Наприклад, в багатьох штатах США дозволено перетин подвійної суцільної лінії.  Більше того, правила руху суттєво відрізняються між самими штатами США і провінціями Канади. Крім того варто зауважити, що ці заокеанські країни, на відміну від України, не є учасниками Віденської конвенції. Посилання ці країни, а також на Домініканську Республіку і Китай є сумнівним через непереконливі досягнення цих країн в сфері безпеики руху. В Європейському Союзі і окремих країнах лідерах за рівнем безпеки (Швеція, Голландія, Данія, Швейцарія) практика повсюдного дозволу на поворот на червоний сигнал відсутня. Принаймні нам невідомо про її наявність в жодній країні ЄС. Водночас в деяких країнах існують практики ознакованого дозволу такого маневру на конкретних перехрестях, про що розміщується відповідне знакування (додатковий знак або секція світлофору), подібно до України.

Окрім недоречності згаданого авторами законопроекту іноземного досвіду, вони абсолютно не врахували існуючий контекст України. Зокрема низьку дисципліну дорожнього руху (наприклад, водії часто зупиняються за стоп-лінією), відсутність камер контролю проїзду перехресть, низький рівень  знання ПДР учасниками руху, велику кількість водіїв з підробленими або придбаними водійськими посвідченнями, та інші фактори ризику, які характерні для України станом на 2017 рік. За цих умов, схвалення законопроекту очікувано призведе до низки негативних ефектів:

  • збільшення кількості зіткнень між транспортними засобами
  • збільшення кількості наїздів на пішоходів і велосипедистів, що перетинають вулицю на зелений сигнал світлофора
  • конфлікти на дорозі між автомобілістами, які вважають, що їм повинні звільнити смугу для повороту на червоний сигнал
  • конфлікти між автомобілістами і пішоходами/велосипедистами

А ці ефекти, своєю чергою, призведуть до цілого переліку негативних соціальних наслідків, які є небажаними і суспільно шкідливими:

  • зростання травматизму та смертності в містах України
  • збільшення навантаження на роботу органів Національної поліції з оформлення і розслідування ДТП
  • збільшення навантаження на заклади охорони здоров”я з лікування потрепілих в ДТП
  • збільшення заторів і асоційованих з ними економічних втрат, через значний час, необхідний на оформлення кожного ДТП
  • збільшення соціальної напруженості, непорозумінь і конфліктності на дорозі.

Якщо зміна державної політики може призвести до негативних наслідків (як у нашому випадку), то їх треба порівняти з позитивними і прийняти поінформоване рішення. Однак в цьому законопроекті ми не змогли виявити конкретних позитивних наслідків. В пояснювальній записці очікуваним позитивним результатом визначено “розвантаження транспортних потоків у разі інтенсивного міського руху на перехрестях”. Однак це є сумнівне твердження з кількох причин. (1) Таке розвантаження можна здійснювати і надалі в рамках існуючої нормативної бази. (2) Вирішення проблеми автомобільних заторів є прерогативою мерій цих міст, а не парламенту (3) Автори мають хибне уявлення про те, що світлофори є причиною заторів.Тематика транспортного планування і менеджменту дорожнього руху значно складніша і глибша, ніж здається пересічному водію чи народному депутату, який побував в Канаді чи США.

З огляду на викладене вище, ГО “Vision Zero” вважає недоцільним схвалення законопроекту 6443 і рекомендує народним депутатам залишити правила проїзду регульованих перехресть незмінними. Рішення про дозвіл поворту на червоне світло (тобто про розміщення “зеленої стрілки”) мають приймати органи місцевого самоврядування індивідуально в кожному випадку, залежно від конфігурації конкретного перехрестя, кількості смуг на кожній вулиці, інстенсивності потоку автомобілів та пішоходів в кожному напрямку, наявних трикутників видимості, історії ДТП на цьому перехресті та інших факторів.


ДТП в Україні: ніхто не контролює нетверезих водіїв

“ДТП, які сталися останнім часом, резонансні, але цілком очікувані. Погіршення ситуації з безпекою на дорогах відбувається вже давно – як мінімум, з початку року”, – йдеться в блозі Віктора Загреби на новинному сайті “Obozrevatel.com”.

Віктор ЗагребаЗростає кількість ДТП з потерпілими, причому як по окремих містах, так і по Україні загалом. На мою думку, далі буде тільки гірше, тому що статистика за останні два-три роки вказує, що найбільш небезпечний аварійний період – це літо, особливо липень, серпень, а також вересень.

Нова патрульна поліція працює загалом добре, але ніякого помітного впливу на безпеку руху вона не здійснює. Погіршення простежується там, де вона працює з минулого року, і так само в тих містах, де вона тільки що запустилася. На трасах у Львівській області, де працює нова поліція, простежується погіршення ситуації з безпекою в такій самій мірі, як і на тих трасах, де вона не працює.

Чому патрульна поліція не має впливу? Напевно, тому що вона не має достатніх ресурсів і можливостей, щоб вливати на два ключові фактори ризику, які, за статистикою, призводять до більшості ДТП. Перший фактор – це надмірна швидкість руху транспортних засобів, другий – це алкоголь. Закон дає патрульній поліції дуже мало можливостей для впливу на ці фактори. (more…)


Виступ засновника Vision Zero у Верховній Раді

23 грудня 2015 року засновник “Vision Zero” Віктор Загреба мав можливість виступити з трибуни Верховної Ради на парламентських слуханнях, присвячених дорожній безпеці. Нижче наводимо текст виступу Віктора, слайди, а також деякі його пояснення “від першої особи”.

Активісти Віктор Загреба та Костянтин Скіпор, які розробили та прочитали лекцію про безпеку руху для майбутніх франківських поліцейських. Верховна Рада України.

 

Добрий день! Дякую за можливість виступити на цих слуханнях!

Декілька днів тому загинув журналіст Сергій Черніков, фотографію якого ви бачите на екрані. Його збив автомобіль на перехресті в центрі Києва, на розі вулиць Саксаганського і Льва Толстого. У Сергія залишилась дружина, двоє дітей, друзі, колеги. У нього було багато планів, які йому вже не вдасться реалізувати. Ця людина для мене уособлює ті три з половиною тисячі інших людей, які загинули на дорогах і вулицях з початку року і чиїх імен ми не знаємо. Ми говоримо зараз про якісь показники, цифри, статистику. Але давайте пам’ятати, що ми тут говоримо насправді не про якісь абстрактні цифри, а про долі реальних людей, які мали багато планів і могли би зараз жити. Тому я присвячую цей виступ Сергію Чернікову та усім іншим, хто загинув на дорогах з початку року.

Сьогодні вже кілька разів з цієї трибуни звучала фраза “війна на дорогах” і порівняння її з війною на Сході. Багато в чому ці дві війни справді подібні, зокрема у кількості жертв та матеріальних втрат для суспільства. Однак є велика відмінність. На “східній війні” смерть і поранення є неминучими, бо не буває війни без жертв. А ось в мирному житті, на вулицях міст і сіл, ці смерті НЕ Є необхідними. Дорожні аварії – це не якесь стихійне лихо. Це логічні, прогнозовані, очікувані події. Наукою доведено, що понад 95% ДТП можна запобігти. Подивіться на цю цифру. Майже всі ці люди, і Сергій Черніков, могли би зараз бути живими.

Я думаю, всі ми однаково сильно прагнемо, щоб війна на Сході припинилася якомога скоріше, щоб не було більше стрілянини і смертей. Ми мобілізуємо всі ресурси для цього – і державні, і волонтерські, і міжнародні. Так само ми повинні прагнути подібної мети у війні на дорогах. Моя громадська ініціатива називається “Vision Zero для України”, це означає, що наша мета – нульова смертність в ДТП. Це не утопія. На рівні держави поки що жодна країна ЄС цього ще не досягнула, хоча деякі вже наблизились. А ось на рівні міст це звичайна практика. Понад 700 великих міст світу, з населенням від 50 до 500 тисяч людей, вже досягнули цього бачення. Я вірю, що це реально і для міст України, і закликаю ставити саме таку мету – не десять чи двадцять відсотків зниження смертності, а до нуля. На вулицях міст не повинні гинути люди.

Тепер кілька слів про дороги. В Україні люблять говорити про дороги, що вони в нас погані, а тому і багато смертей. Я вас хочу запитати: ось ця траса М-06 “Київ – Чоп”, вона добра чи погана? Більшість скаже, що це дуже добра дорога, одна з найкращих в Україні. Вона рівна, має дві смуги, гарну розмітку, по ній можна швидко і комфортно їхати. Але як ми визначаємо, що таке добра чи якісна дорога? Я пропоную таку формулу:

ЯКІСНА дорога = РІВНА дорога × БЕЗПЕЧНА дорога

Якщо дорога рівна та не має вибоїн, але на ній відсутня безпека (показник “нуль”), тоді і результат формули виходить нульовий: це погана дорога. І навпаки: згадайте якусь дуже розбиту дорогу, якою вам довелося їхати останнім часом. Я вам гарантую, що вона є дуже безпечною, – швидше за все, на ній не було жодного смертельного випадку за цілий рік. Але результат за формулою буде все одно нульовий: безпека наявна, а рівність відсутня. Якщо множити на нуль, виходить нуль. Обидві ці дороги насправді є погані, просто по-різному.

На трасі “Київ – Чоп” за минулий рік загинуло 177 осіб, або в середньому – один труп на чотири з половиною кілометри. Коли ви наступного разу будете їхати у напрямку Львова та слухати музику, пам’ятайте: кінець кожного музичного треку означає, що тут хтось загинув. Скільки пісень ви послухаєте за час поїздки, стільки умовних могил стоїть на цій дорозі. Лише за один рік! Це дуже погана дорога.

Я закликаю Міністерство інфраструктури та всі дорожні та проектні організації змінити своє розуміння “якісної дороги”. Насправді якісна дорога – це не просто рівна, без ям. Це рівна, яка також безпечна. Рівно заасфальтована дорога, на якій помирають тисячі людей, – це НЕ європейська дорога. Це ганьба і службовий злочин для усіх, хто її створив.

Наступне  про патрульну поліцію. Я особисто вірю в цю реформу, дуже поважаю всіх людей, які її здійснюють, які служать патрульними або готуються ними стати. Вони працюють в обмежених часових рамках і під великим тиском, тому я в жодному разі їх не хочу критикувати. Але з новою патрульною службою є велика проблема: наші “копи” не вміють їздити на машинах! Подивіться цю новину – 26 патрульних автомобілів було розбито з початку роботи поліції. Це новина від вересня місяця, зараз їх ще більше.

Я знаю, що програма навчання патрульних дуже коротка та інтенсивна – лише два місяці. Але незважаючи на це, до неї має бути включено заняття з водіння автомобіля і вивчення теми безпеки руху. Ми з колегою Костянтином Скіпором, який також присутній на цих слуханнях, на волонтерських засадах розробили коротку лекцію з безпеки руху тривалістю дві з половиною години та минулого тижня прочитали її для майбутніх патрульних поліцейських Івано-Франківська. Ми потім зробили анкетування аудиторії, і в ньому майже всі патрульні зізнались, що навіть одна наша коротка лекція була дуже корисною і що їм бракувало цих знань. І ще, я звертаюсь до присутнього тут керівника Патрульної поліції, – майже 100% майбутніх патрульних кажуть, що їм дуже потрібні практичні заняття з водійської майстерності та безпеки руху. Будьмо щирими: наявність у цих молодих хлопців та дівчат посвідчення водія не означає вміння добре їздити. Власні автомобілі має менше половини з них. Більшість отримали “права” зараз чи давно, але ніколи ними не користувались. Подумайте про це: майбутніх копів 36 годин навчають, як заламувати руки і надягати кайданки на порушників. І ще 36 годин, як користуватися зброєю. Їм це доведеться робити не часто, а водити автомобіль і стежити за безпекою руху їм треба буде щодня по багато годин поспіль. Скільки їх цьому навчають? Не навчають взагалі! Я закликаю керівництво МВС та присутніх тут представників Патрульної поліції терміново переглянути програму і додати в неї ці необхідні курси. Ми як активісти готові допомагати, чим зможемо.

Останнє. Я збирався надати якісь практичні рекомендації, а потім зрозумів, що це не має сенсу. Більшості присутніх тут людей вони давно відомі, наш британський доповідач (Alan Ross, head of EU-funded project TRACECA) їх прекрасно ще раз нагадав. Тому я хочу завершити свій виступ тезою про відповідальність.

За кожну війну і її жертви хтось несе відповідальність. За війну на Сході – це правлячий у Росії режим, думаю, тут ми всі погоджуємось. Хто несе відповідальність за жертв війни на дорогах? Деякі учасники сьогоднішніх слухань вважають, що це місцеві органи влади. Багато хто з тут присутніх покладає відповідальність на самих жертв ДТП – хтось занадто швидко їхав, хтось був нетверезий, і так далі. На мою думку, це беззмістовно.

Я стверджую, що за ці тисячі втрачених людських життів особисту відповідальність несуть керівники виконавчої гілки влади в Україні, а саме прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та Президент Петро Порошенко. У них зараз є всі повноваження та ресурси для того, аби почати вирішувати цю проблему, але вони не зробили абсолютно нічого. У них нема цього питання на порядку денному. Якщо ви подивитесь в список їхніх пріоритетів, там не буде безпеки руху навіть на двадцятому місці. Коли хтось знає про майбутні смерті багатьох людей, має можливість запобігти їм, але не робить цього, це називається злочинна бездіяльність. Це те, що зараз робить наше політичне керівництво.

Я закликаю прем’єра і Президента внести питання припинення війни на дорогах до своїх пріоритетів і почати реальні дії. Що треба робити і в якій послідовності, звідки брати на це ресурси– все це давно прописано, наприклад, в рекомендаціях Євросоюзу, ООН та інших організацій, це все було згадано в доповіді Алана Росса. Я дуже прошу керівників виконавчої влади зрозуміти, що це їхній обов’язок перед суспільством.

Дякую за увагу і прошу пробачення, що не вклався в регламент.


ПІСЛЯМОВА:

Ті, хто мене трохи знають або читав мої попередні статті про безпеку руху, можуть здивуватись, що в моєму виступі у Верховній Раді майже не було раціональних аргументів і статистики, але було багато емоційних апеляцій та морально-філософських категорій. Моя подруга Іра Бондаренко з Асоціації велосипедистів Києва навіть сказала, що не очікувала від мене “такого популізму”.

Так от, хочу вам пояснити, для чого були ці емоції і “популізм”. Я вдався до цього прийому навмисно, з дуже раціональними цілями. Нам що потрібно? Нам потрібні системні зміни в управлінні безпекою руху (і не тільки в цьому, насправді). Гуру системних змін Джон Коттер, професор Гарвардського університету, стверджує, що перший необхідний крок для змін – створити “urgency”, тобто відчуття невідкладної необхідності змін. Вже потім йде формування коаліції агентів змін, визначення візії та стратегії змін, комунікація змін на широку публіку і так далі. Всього Коттер сформулював вісім пунктів, які треба пройти, щоб зміни були успішними.

Так от, я раптом зрозумів, що у сфері безпеки доріг у нас відсутнє це відчуття нагальності.  Тобто у мене воно є, у вас, можливо, теж. Але його не мають ані Президент, ані Уряд, ані автори реформи поліції, ані журналісти, ані суспільство загалом, за великим рахунком. Вже декілька років ми, активісти та експерти, пропонуємо прогресивні і раціональні візії і стратегії дій (крок 3 у Коттера), будуємо коаліції між собою і намагаємось будувати їх з міністерствами і відомствами (крок 2), а насправді ж ми ще не виконали крок 1 – створення відчуття нагальності змін. Тому я навмисно “заточив” свою доповідь під те, щоб хоч трохи посилити це відчуття, яке потім дозволить нам ефективно перейти до наступних кроків. Державні діячі та політики чомусь не сприймають раціональні аргументи, графіки, таблиці і аналітичні звіти, то я вирішив цього разу спробувати емоційні апеляції, персоніфікацію проблеми і персоналізацію відповідальності за неї. Чи це мені вдалося? Сподіваюсь, що хоча б частково вдалося. Ви мені можете сказати в коментарях, прошу ваш критичний фідбек. :)

Хто цікавиться теорією змін в різних організаціях і системах, в т. ч. бізнесі, дуже рекомендую 8-крокову модель Коттера. Короткий її опис є тут. А для більш детального вивчення треба купити книжку “Leading Changes” by John P. Kotter.

Оригінально опубліковано на веб-сайті КУРС 24 грудня 2015 року.