Tag: vision zero

Віктор Загреба та Дем’ян Данилюк (громадська організація “Vision Zero”) аналізують Національну транспортну стратегію в контексті питань міської мобільності.

Нова версія Національної транспортної стратегії України (НТСУ) до 2030 року схвалена Кабміном 27.12.2024 "під ялинку" без прес-релізів та публічних коментарів. Як виявилось, документ містить досить багато розумних й правильних оцінок та формулювань щодо громадського транспорту як компоненту сталої міської мобільності. Водночас він залишає враження про перевагу форми (обсягу тексту) над змістом, й не показує навіть приблизно стратегічне бачення держави щодо сектору місцевого громадського транспорту. Зрештою, такого бачення в України й раніше не було. Втім, нова редакція документу дає обнадійливі сигнали про те, що зміни в правильному напрямку все-таки можливі навіть у найближчі роки.

На початку відзначимо кілька позитивних аспектів, які вдалося виділити з офіційного галузевого документу, які стосуються громадського транспорту (ГТ) та міської мобільності.

Позитивні аспекти НТСУ стосовно громадського транспорту й міської мобільності

1) "Якісні пасажирські перевезення та безперешкодна мобільність" виділені в окрему Стратегічну ціль №2. Сталося це не з ініціативи української сторони, а як пряме копіювання з пункту з "Плану України", в якому чітко записано три цілі, які мала містити нова стратегія. 

2) Електротранспорт - трамваї й тролейбуси - присутній в документі в різних частинах, й в декількох випадках перелічений разом із іншим "зеленим" транспортом - електромобілями, електробусами, й транспортними засобами на газу. Це поєднання можна оцінити позитивно, бо тролейбус - це найкращий електробус!

3) Цікавий й широкий огляд проблем у сфері громадського транспорту: проблеми з плануванням маршрутів, особливо приміських, занепад та часто відсутність ГТ в сільських громадах, застарілий й малий рухомий склад, непридатність для маломобільних груп та інше. Багато разів згадує стратегія про "низьку якість перевезень".

4) Згадуються й підтримуються Плани сталої міської мобільності (ПСММ), які поки що відсутні в національному законодавстві, але які присутні в aquis ЄС та є найпоширенішим планувальним документом. Міста з населенням понад 50 тис заохочуються розробити ПСММ до 2027 року. 

5) Часто згадано про фізичну (не)доступність громадського транспорту, яку в тексті називають також інклюзивністю та безбар’єрністю. Речення на цю тему накидані по всьому документу - часом доречно, а часом й ні. 

6) В кількох місцях НТСУ заявляє про велосипеди як засіб мобільності, потребу розбудови велоінфраструктури в населених пунктах та між ними, яка також потрібна як відповідь на тренд новітніх засобів мікромобільності (електровелосипеди, самокати, моноколеса). Це позитивні згадки й правильний хід думок. 

Негативні аспекти НТСУ стосовно громадського транспорту й міської мобільності

1) Не простежується стратегічного бачення, як держава збирається вирішувати системні проблеми в секторі ГТ. В додатку міститься кілька заходів, наприклад, про внесення змін в Постанови КМУ 25-річної та 15-річної давності, однак ці зміни не мають навіть теоретичних шансів вирішити системні проблеми. Стратегія, по суті, не передбачає не те що втілення реформ, а навіть наміру розробити реформи. За одним винятком.

2) Єдиною реформою хоча б номінально можна вважати курс на впровадження механізму PSO, однак й ця реформа зміщується в часі ще на 2 роки. Це євроінтеграційне зобов’язання України ще від 2015 року, яке ВРУ не змогла вчасно виконати за 9 років й далі не поспішає з цим. В профільному Комітеті ВРУ лежить без розгляду 6 законопроєктів на цю тему, й тепер НТСУ пише, що Мінінфраструктури має у 2026 році розробити ще один.

3) У НТСУ простежуються спроби додати "батога" в сфері ГТ (контроль, нагляд, боротьба з нелегальними перевізниками), але не видно "пряника". Чи планує держава спрямувати частину майбутніх конфіскованих активів РФ на співфінансування модернізації застарілої інфраструктури (криві рейки, зношені контактні мережі, вітер та холод в депо)? Або, хоча б теоретичні наміри співфінансування рухомого складу, щоб скоріше вивести з експлуатації старі й недоступні для маломобільних осіб трамваї? Таких намірів не зазначено.

4) Безбар’єрність (доступність, інклюзивність) громадського транспорту згадується на словах багато де в тексті, однак ці згадки не підкріплені діями. В принципі, існують інші розлогі національні документи на цю тему, й заходи описані там. Однак, якщо вже автори НТСУ так багато про цей аспект згадують, то непогано було б прописати хоча б кілька стратегічних заходів. Їх немає.

На шляху до якості й безперешкодності

Далі ми оглядаємо опис проблем, завдань й заходів стратегії, даємо їм оцінку та пробуємо зробити практичні висновки: як міста та організації громадянського суспільства можуть використати положення НТСУ як привід для адвокації потрібних рішень, що стратегічно сприяють сектору громадського транспорту? Найбільше уваги далі ми зосередили на розборі контенту під Ціллю 2: "Забезпечення якісних пасажирських перевезень та безперешкодної мобільності", хоча також оглядаємо й Ціль 3, в якій згадано "декарбонізацію".

Підвищення якості послуг

Твердження про "незадовільну якість послуг" транспортної галузі Україні зустрічаються в стратегії неодноразово. Мовляв, це – ключова наша проблема. Хоча, чи це справді проблема, чи скоріше наслідок інших, структурних проблем? Та й як вимірювати цю якість послуг? В самому тексті НТСУ зазначено, що в Україні немає критеріїв для визначення якості, а отже вимірювати й оцінювати її неможливо. Розуміння "проблеми якості" пояснено авторами так: "...пасажирські перевезення характеризуються недостатнім рівнем якості послуг через системну відсутність інвестицій, застарілий рухомий склад, невідповідність пасажиромісткості автобусів обсягам пасажиропотоків, неофіційна діяльність великої кількості перевізників тощо." 

Оцінка: Автори загалом згодні з НТСУ в тому, що ГТ в Україні часто має низький рівень, тільки не "якості", а скоріше рівень сервісу (Level of Service). Це міжнародне поняття включає багато показників, які вимірювано характеризують "якість послуг" ГТ в будь-якій країні, провінції чи громаді: періоди та частоту курсування, географічну доступність (% домогосподарств у радіусі доступності до зупинки - в Україні це 400 м для міст й 800 для сіл), стан та клас рухомого складу, наявність низької підлоги та ін. Вимірювати багато які з цих показників можливо навіть зараз, не вносячи зміни в законодавство. А от щоб розібратись з причинами цього наслідку, стратегія в це не заглибилися, обмежившись загальними фразами й натякаючи, що в усьому винні органи місцевого підприємства й перевізники. Такі, мовляв, нехороші люди - й не інвестують, й рухомий склад в них поганий, а деякі ще й неофіційно працюють. Це схоже на підхід звинувачення жертв (Blame the victims), який має на увазі, що держава та її транспортна політика не несе відповідальності за плачевний стан справ в секторі, й тому держава не має нічого робити, крім, хіба що, примушувати цих "нехороших чолов’яг" до того, щоб вони стали хорошими.

Висновок: курс НСТУ "на високу якість" можна інтерпретувати так, що всі індикатори рівня сервісу слід вимірювати та підвищувати, на всіх рівнях, де існують послуги ГТ. Робити це можна вже зараз, для цього не потрібні особливі інструменти. Міста та громади можуть посилатись на виконання НТСУ й письмово звертатися до Президента, КМУ та ВРУ з проханнями вжити необхідні дії на рівні держави. Наприклад, просити про скасування архаїчних законодавчих та підзаконних актів, порядків, постанов, норм й стандартів, вимагати скорішої імплементації Регламенту ЄС 1370/2007 про PSO та просити передбачення окремих рядків в планах відновлення (за кошти майбутніх конфіскованих активів РФ) на модернізацію інфраструктури електричного ГТ й оновлення РС. Міські, селищні й сільські громади можуть аргументовано стверджувати, що без системних змін державної політики підвищити рівень сервісу їм не вдасться, й міста не зможуть наблизитись до виконання цілей НТСУ. Державна політика повинна базуватись на цілях НТСУ та максимально сприяти її реалізації. Зараз затверджені державою документи не сприяють, а частіше перешкоджають зростанню рівня сервісу ГТ.

Маршрутні проблеми. Стратегія в загальних рисах згадує про системні організаційні проблеми в секторі ГТ. В ній пишуть, що: "Управління розвитком мережі транспортного сполучення … є недостатньо ефективним…" .  НТСУ також пише про потребу "поліпшення сполучення між регіонами, територіальними громадами та населеними пунктами", тобто про краще сполучення крізь адміністративні межі. Окремо згадують й про забуту сільську місцевість та віддалені населені пункти. Як визнають автори НТСУ, відсутність регулярного пасажирського сполучення для частини мешканців сільської місцевості є проблемою державного характеру. Для контрасту, в НТСУ кількаразово згадується про потребу організовувати маршрути ГТ від населених пунктів до аеропортів, що розташовані в радіусі 200 кілометрів від них. Не ясно, в чому полягає проблема державного рівня з доїздом людей до аеропортів у 2024 році, коли цивільна авіація вже три роки не працює, економіка просіла, населення зменшилось та збідніло. Й навряд чи проблема доїзду з громад в міжнародні аеропорти гостро постане після відкриття авіарейсів.

Завдання у документі сформульовані, як зазвичай, абстрактно: "удосконалення мережі маршрутів транспорту …" та "формування ефективної мережі …" ; Транспортне планування згадано теж абстрактно, епістолярною мовою: запровадження комплексного планування надання транспортних послуг … як складової частини стратегічного планування розвитку транспорту на таких територіях." Також згадується створення пересадкових хабів й знов про потребу забезпечення перевезень до аеропортів.  У плані заходів НТСУ зазначено пункт "Удосконалення системи регіонального розвитку автомобільного транспорту", відповідно до якого всі ОДА/ОВА мають розробити й затвердити якісь "регіональні програми розвитку" громадського транспорту. В чому зміст таких "програм", якщо вони не підкріплені фінансовими інструментами? Яка ймовірність того, що цей захід на вирішення хоч якихось з системних проблем, й чи має сенс витрачати час службовцям ОДА/ОВА на ці формальні "програми розвитку"?

Оцінка: Неоптимальна організація маршрутів ГТ справді є проблемою в Україні. Наприклад, часто трапляється накладання приміських маршрутів на міські, що результує в рух "сільських" автобусів в самісінький центр великих міст всупереч транспортній політиці й плануванню цих міст, утворенню імпровізованих приміських "автостанцій" в центрах міст та інше. Для деяких міст притаманні й внутрішні проблеми конфліктуючих маршрутів, коли комунальні тролейбуси повністю дублюються приватними автобусними. Автори стратегії зупинились за крок до того, щоб назвати головну проблему - застаріла, недієва й часто корумпована система призначення маршрутів, в центрі якої стоять "конкурси" та конкуренція перевізників за пасажира, а не транспортне планування й не координація. 

Перелік й повноваження організаторів перевезень, принципи організації маршрутів, запобігання дублюванню, перелік та й компенсації за "пільгові" категорії пасажирів, збір та облік оплати, механізми дофінансування збиткових маршрутів - це все потребує продуманих й системних змін державної політики в одному ключі із розвитком інституцій міських агломерацій та міжмуніципального співробітництва. Організація маршрутів має здійснюватись на основі реальної мобільності людей та з використанням доказового транспортного планування, а не на основі адміністративних меж та застарілих "конкурсів".

"Конкурси" повинні застосовуватись в інших галузях, як-от архітектурні конкурси або конкурси на керівників державних підприємств - але не до маршрутів громадського транспорту. Про ці системні проблеми НТСУ не згадує. Натомість вона планує зміни до постанов КМУ від 2008, 1997 та інших років - "удосконалення порядків, правил, процесів й процедур. Які б не були ці зміни, вони не вирішать фундаментальні проблеми галузі. Фігурально висловлюючись, якщо "лада" 1989 року наскрізь поржавіла й застаріла, можна, звісно пробувати її варити, шпаклювати й фарбувати, а можна напружитися й націлитись на купівлю нового (електро)мобіля. Всі оці "удосконалення"  - вони про фарбування "лади", а не про зміни. 

Висновок: якщо сприймати положення НТСУ в оптимістичному ключі системних змін, які потрібні для логічної, економічно доцільної та зручної для людей системи маршрутів ГТ, то виконання Цілі 2 цілком заслуговує на підтримку та подальшу адвокацію з боку громад. Міністерство та комітет ВРУ, разом з громадами й за підтримки міжнародних партнерів, могли би в ближчі рік-два розробити нову державну політику, базуючись на досвіді й практиках Австрії, Німеччини чи Швеції. Й потім внести необхідні системні зміни до законодавства й підзаконних актів. Для уряду доступно напрочуд багато ресурсів міжнародної технічної допомоги, які б підтримали розробку такої нової політику. Однак це потребує політичної волі, візійності та ініціативи. Візії "електромобіля", а не "лади". Ну а поки цього немає, то будь-які ініціативи знизу щодо оптимізації мереж маршрутів, зокрема в масштабах міських агломерацій, можна вважати такими, що відповідають НТСУ. Й такі процеси оптимізації варто ініціювати й рухати вперед хоча б на папері, всупереч тому, що держава цьому поки що не сприяє.

Декарбонізація транспорту. В комбінованій Цілі 3 "Безпечний, людиноцентричний, екологічний та енергоефективний транспорт з курсом на декарбонізацію" викладено положення щодо курсу на "чистий транспорт" - і громадський, і не тільки.  Мовою стратегії це названо "екологізація громадського та індивідуального автомобільного транспорту". Серед проблем Кабмін затвердив, що "транспортні засоби перевізників та індивідуальні транспортні засоби є недостатньо енергоефективними та екологічно безпечними", стрімке старіння автомобільного парку транспортних засобів в Україні у комерційних перевізників та приватних власників. Пише НТСУ про скорочення кількості "екологічно сприятливих" CNG-газових заправок. 

Оцінка. Численні згадки "екологізації" та "екології" - ознака, що автори на "заморочувались", щоб розібратись в поняттях й відрізняти забруднювальні речовини (які люди вдихають й отримають негативний вплив на здоров’я), парникові гази (які йдуть в атмосферу й впливають на клімат) та вплив на довкілля (на тваринний, рослинний світ й негативний соціальний вплив - наприклад, від будівництва доріг). Це все узагальнено словами "екологія", "екологічність", що є загалом застарілим та ненауковим підходом. 

Висновок: громади й громадські організації можуть робити все, що хочуть для переходу на "екологічні" енергоносії для громадського транспорту, й це буде відповідати НТСУ. До екологічних носіїв у визначенні НТСУ належать не тільки електричний струм, але й зріджені автомобільні гази, а також водневі паливні елементи. Конкретних реформи чи інструментів підтримки цього переходу стратегія не передбачає. Очевидним є тільки одне: закупівля комунальними чи приватними підприємствами рухомого складу на дизельному пальному суперечить Національній стратегії. Однак, водночас, такі закупівлі ніяк не обмежені, якщо автобуси відповідають вимогам "Євро-5".

Наскрізні теми НТСУ щодо громадського транспорту

Наостанок опишемо декілька верхньорівневих питань, які виникли після ознайомлення з текстом й додатками нової стратегії.

1. Відповідність НТСУ стратегіям ЄС під питанням. В преамбулі НТСУ є згадка, що стратегія "враховує та відповідає положенням" міжнародних угод та документів ЄС зокрема Паризької угоди (кліматичної) та Стратегії сталої та розумної мобільності ЄС (EU Sustainable and Smart Mobility Strategy, 2020). Однак чи насправді це так, й наскільки їх положення віддзеркалені в НТСУ – відповідь на це може дати порівняльний аналіз. Поки що автори побачили дуже мало подібностей між НТСУ та європейською стратегією. 

2. Змішування. В НТСУ в одних й тих самих реченнях змішано місцевий громадський транспорт, міжобласний, міжнародний та навіть залізницю, час від часу виникають й аеропорти. Місцевий громадський транспорт повинен бути окремим предметом аналізу, стратегування і державної політики, й змішувати в одних положеннях все підряд - від сільських "маршруток" до майбутніх високошвидкісних потягів на Варшаву, просто на тій підставі, що "це все перевозить пасажирів" - це контрпродуктивно й нелогічно. Приклад з Берліна: міська залізниця (S-Bahn), метро, трамваї та автобуси складають єдину систему, й їхні маршрути виходять на десятки кілометрів за адміністративні межі міста. А от регіональні потяги та потяги далекого сполучення (різних перевізників, публічних та приватних) - вже є національним рівнем планування і стратегування.

3. Велосипедна інфраструктура. Велоінфраструктура знайшла своє серйозне місце в тексті НТСУ, що можна відзначити позитивно. Під Ціллю 2 описано, що: "Недостатнім порівняно з державами — членами ЄС є рівень розвитку в Україні велосипедної мобільності. Згідно з опитуванням Євробарометра, у 2019 році 8 відсотків громадян ЄС вважали своїм основним видом транспорту приватний велосипед або скутер. Згадано й про те, що: "зросла популярність інших засобів мікромобільності (самокати, електросамокати, моноколеса тощо)." Ці правильні заяви мали би перетворюватись на програму співфінансування в рамках Державного фонду регіонального розвитку: держава фінансує, наприклад, 75% від проєктів будівництва велосипедної інфраструктури в громадах. 

4. Безбар’єрність. У НТСУ багато разів в різних місцях йдеться про тему фізичної доступності рухомого складу для маломобільних груп. Це, безумовно, велика проблема, гострота якої лише підвищилась в останні 3 роки. Й що? Насправді низька підлога вже давно стала "гігієнічним фактором" при закупівлі комунального рухомого складу: в тендерних документах завжди є вимога про низьку підлогу хоча б на частині площі. На підтвердження цього, в НТСУ згадано, що 70% тролейбусів "пристосовані до потреб осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення". Та чи справді людина на візку може самостійно зайти в ці 70% тролейбусів? Навряд чи. Зазвичай тролейбус зупиняється за 50-100 см від платформи зупинки, часто через те, що в ДБН існують архаїчні вимоги про "кишені",  й водій фізично не може зупинити тролейбус впритул до бровки. Багато накиданих по тексту речень про безбар’єрність, інклюзивність й доступність виглядають як штучні квіти – декоративне оздоблення без практичного сенсу чи стратегічного бачення. Змістових питань інфраструктурної доступності ГТ стратегія не торкнулася.  

Автори: Віктор Загреба та Дем'ян Данилюк, ГО “Vision Zero". Статтю вперше опубліковано на порталі “Центр транспортних стратегій” 30.01.2025 року.

ГО "Vision Zero" розпочала новий проєкт співпраці з Конотопською міською радою щодо відновлення й розвитку електричного транспорту й кліматично дружньої та доступної транспортної інфраструктури. У фокусі проєкту – підготовка до реконструкції міста за принципами сталої міської мобільності й кліматичної стійкості та модернізація трамвайної системи. 

Проєкт під назвою “Кліматично нейтральна та доступна транспортна інфраструктура Конотопа” складається з двох компонентів: новий образ Привокзальної площі та стратегія модернізації трамвайної системи. Загальна мета проєкту – допомогти Конотопу бути готовим подавати заяви на грантові програми післявоєнного відновлення за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги та конфіскованих активів держави-агресора. 

Щодо Привокзальної площі, то її візуальний та функціональний дизайн базуватиметься на кращих практиках планування подібних об’єктів в країнах ЄС та України. Загальна мета: Привокзальна площа в майбутньому має стати комфортним та доступним громадським простором й зручним транспортно-пересадковим вузлом.

29 листопада 2024 року команда ГО здійснила робочий візит до Конотопа, в рамках якого провела обстеження інфраструктури міста та воркшоп з активними представниками та представницями громади. Воркшоп виявив, що наразі площа виконує функцію паркування та є непривабливим місцем.

“Містяни хочуть бачити площу місцем для зустрічей, центром ділової активності, зручною локацією для проведення часу з дітьми, щоб вона була доступна для маломобільних, зі зручною навігацією для гостей міста” – коментує Катерина Лозовенко, координаторка проєкту.

Воркшоп із небайдужими представниками та представницями Конотопської громади у Конотопській міськраді. Фото: ГО “Vision Zero”

Другим напрямком роботи проєкту є розробка стратегії модернізації та розвитку трамвайної мережі м. Конотопа. Цей документ базуватиметься на аналізі містобудівного середовища, поточного стану інфраструктури, стратегічних документів міста, й буде спільно розроблений органами місцевого самоврядування, колективом перевізника та залученими експертами. 

Очікується, що результати проєкту допоможуть залучати міській раді Конотопа міжнародне фінансування та закладе основу для сталого розвитку у повоєнній відбудові. Співпраця з містом не лише покликана допомогти місту Конотопу, але й показати приклад планування післявоєнного відновлення навколо електричного транспорту, що може стати прикладом для міст України, які також мають застарілі трамвайні та тролейбусні системи.

КП “Конотопське транспортне управління”. Фото: ГО “Vision Zero”

Конотоп розташований у Сумській області у північно-східній частині України. Станом на 2021 рік чисельність населення становила близько 94 000 осіб, але через повномасштабну війну росії проти України зменшилася приблизно до 68 000 осіб. У лютому та березні 2022 року місто зазнало військового вторгнення, на вулицях міст були присутні окупаційні війська та важка техніка. Місто було оточене російськими військами, проте контроль над містом не було втрачено. Мешканці та керівники громади чинили опір окупації як протестами, так і фізичним опором, підпалюючи російську техніку.

Трамвайна мережа Конотопа була спланована й збудована містянами методом “народного будівництва” після Другої світової війни як амбітний місцевий проєкт відновлення та розвитку. Станом на 2022 рік мережа загальну протяжність 28 км із трьома маршрутами. Мережа охоплює більшу частину міста, створюючи стратегічну можливість зробити трамвайну систему ядром майбутньої кліматично дружньої системи мобільності громади. Муніципалітет має серйозні наміри щодо збереження та розвитку трамвая, й у 2022-2023 роках отримав понад 30 одиниць рухомого складу із Чехії та Польщі. 

Проєкт реалізовується у співпраці із Конотопською міською радою в рамках грантової підтримки Європейської кліматичної фундації (The European Climate Foundation (ECF)) у 2024-2025 рр.

Більш ніж половина водіїв в Україні все ще не користуються ременями безпеки, і лише 46% пристібаються за кермом. Такі дані показало цьогорічне дослідження під назвою “Рівень користування ременями безпеки серед водіїв у містах України”. Воно було проведене громадськими організаціями Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) і “Vision Zero” у рамках Кампанії “За безпечні дороги”.

Дослідження здійснювали шляхом спостереження за водіями у різних містах України. Загалом було охоплено 28607 водіїв у 18 обласних центрах. Кампанія “За безпечні дороги” проводить такі дослідження з 2017 року, щоб привернути увагу до проблеми нехтування ременями безпеки та змінити ставлення суспільства до цього явища. За оцінками ВООЗ, до 50% загиблих у смертельних аваріях можна було б врятувати за допомогою ременя безпеки.

“Ще у 2017 році ми обрали три ключові фактори ризику, які визначила ВООЗ. Першою була надмірна швидкість, а далі ми зокрема прагнули підвищувати рівень користування ременями безпеки та дитячими кріслами. Адже є прямий зв’язок між пристібанням і тяжкістю наслідків ДТП. За ці роки всі ми провели колосальну роботу у сфері підвищення рівня користування ременями безпеки”, – наголосила Олеся Холопік, директорка ЦЕДЕМ.

В середньому, рівень використання ременів безпеки у вивчених містах досяг 45,97%. Проте, у порівнянні з минулим роком, спостерігається позитивна тенденція — кількість водіїв, які пристібаються, збільшилася на 5,84%. Для порівняння, у 2017 році лише 15% водіїв використовували паски безпеки!

“Це суттєве зростання навіть порівняно з попереднім роком, а в порівнянні з “доковідними” часами рівень користування зріс удвічі”, – наголосив Віктор Загреба, дослідник державної політики з безпеки дорожнього руху Кампанії “За безпечні дороги”.

Ще помітніша позитивна динаміка у низці міст, котрі потрапили до групи лідерів: Києві (72,3%), Львові (69,6%) та Луцьку (60,3%). Тут користування ременями безпеки стало соціальною нормою, а ті, хто не пристібаються, перебувають у меншості. Водночас у Миколаєві, Сумах та Кропивницькому таких водіїв – менше третини серед загалу.

Дослідження показало, що у 15 з 18 досліджуваних міст відбулося збільшення частки водіїв, що користуються ременями безпеки відповідно до вимог Правил дорожнього руху. Найбільше зростання рівня користування зафіксовано в Одесі (+25,7%) та Луцьку (+22,4%). Водночас у 3 містах – Житомирі, Полтаві та Сумах рівень користування ременями у порівнянні з 2023 роком дещо знизився.

Повна версія звіту про результати дослідження “Рівень користування ременями безпеки серед водіїв у містах України” у 2024 році" доступна за цим посиланням.

За словами Віктора Загреби, загалом результат є вкрай позитивним, адже у 2018-2020 роках не було жодного міста, де пасками безпеки користувалися б більше половини водіїв. “Ті, хто дотримується правил, завжди були у меншості. Зараз же маємо 8 міст, де пристібаються понад половина водіїв, удвічі більше, ніж минулоріч. Ще відзначу, що в жодному місті не було рівня пристібання, меншого за 20%. А 4-5 років тому в деяких містах взагалі майже ніхто не пристібався”, – наголосив він.

Олеся Холопік зазначає, що серед причин таких позитивних змін є зміни в законодавстві за останні роки. Зокрема, було підвищено штраф за ігнорування ременів безпеки з 51 до 510 гривень, а також скасовано винятки, що дозволяли водіям, пасажирам таксі та інструкторам не пристібатися.

Як наголошує Максим Шульга, аналітик Кампанії “За безпечні дороги”, загалом погляди людей на це питання змінюються.

“Раніше ремені були чимось, що треба накидати, аби ДАІ не зупинила. Зараз же завдяки медіа люди бачать, що аварії трапляються постійно, в них багато загиблих і травмованих. Тож стає зрозуміло: проста звичка, яка займає 2-3 секунди, може врятувати життя. Думаю, і через війну люди усвідомлюють, що треба цінувати життя, бо багато хто віддає його за країну, тож треба докласти зусиль, аби рятувати життя тут”,  – пояснив він.

У Кампанії “За безпечні дороги” відзначають, що попри зміни, тема ременів безпеки лишається актуальною, адже зараз ми на етапі практичного втілення змін і контролю за дотриманням правил.

Організатори та автори 

Дослідження “Рівень користування ременями безпеки серед водіїв у містах України” у 2024 році проводилось спільно громадськими організаціями “Vision Zero” (ГО “Віжн Зеро”) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) в рамках Кампанії “За безпечні дороги”. 

Керівник дослідження: Віктор Загреба, координатор дослідження: Максим Шульга. Організатори висловлюють глибоку подяку представникам громадянського суспільства, які виступили в ролі спостерігачів і збирали інформацію на вулицях міст.

Кампанія “За безпечні дороги” – адвокаційна кампанія, спрямована на зменшення смертності та травматизму на дорогах України. Ініційована Центром демократії та верховенства права у партнерстві з ГО “Vision Zero”, U-Cycle та об’єднує міжнародних, українських експертів, представників законодавчої та виконавчої влади.

Про дослідження: 

Дослідження проводилося методом спостереження, відповідно до настанов Всесвітньої організації охорони здоров’я “Seat-belts and child restraints: a road safety manual for decision-makers and practitioners” (2009).

Середня вибірка водіїв у кожному досліджуваному місті склала 1589 осіб, а загалом – 28607 осіб. У кожному місті заміри проводились у 4-6 місцях, розташованих в різних частинах міста. Статична похибка замірів у містах складає не більше 5% з довірчим інтервалом 95%. Згідно з методологією, до дослідження включено водіїв легкових, вантажних автомобілів, мікроавтобусів та не включено водіїв маршрутного міського, приміського та міжміського громадського транспорту, автомобілів спеціальних та екстрених служб та військових автомобілів.

Спостерігачі використовували візуальний метод отримання інформації, обираючи максимально зручні для спостереження місця, щоб мінімізувати ймовірність помилок або неможливість виявити наявність чи відсутність паска безпеки на плечі водія. Спостерігачі заповнювали спеціальні форми підрахунку та робили фотографії на місці спостережень. При цьому спостереження проводилось таким чином, що водії не знали що за ними ведеться спостереження. Результати спостережень з кожного міста перевірені організаторами, також та проведено їх вибіркову верифікацію методом контрольних замірів.

Середній національний показник обчислювався як середнє арифметичне число показників у досліджених містах. Результати дослідження не враховують відмінності у кількості населення у досліджених містах, рівень користування пасками безпеки в інших містах, малих населених пунктах та на автомобільних дорогах поза межами населених пунктів. 

Важливо: У 2024 році організатори не проводили дослідження у Харкові, Сіверськодонецьку, Маріуполі, Дніпрі, Запоріжжі та Херсоні, а також АР Крим. Причина: воєнні дії / тимчасова окупація, наближеність воєнних дій та інше. Відсутність спостережень в цих містах спонукає з обережністю інтерпретувати виявлений середній показник, оскільки в разі отримання даних з цих міст, цей показник може зазнати зміни.

16-18 вересня 2024 року у Львові відбувся Всеукраїнський Форум Міської Мобільності. Понад 150 учасників та учасниць з різних куточків України ділилися досвідом та ідеями щодо покращення інфраструктури та мобільності України. Члени_кині ГО "Vision Zero" також взяли участь у заході як модератори, доповідачі та співорганізатори.

Під час вступної промови Катерина Лозовенко, координаторка проєктів та дослідниця даних, нагадала, про що була Резолюція попереднього Форуму мобільності  та за якими напрямками протягом року відбулися позитивні зміни. Наприклад питання безбар'єрності та доступності міст — станом на зараз низка міст мають стратегії чи концепції безбар'єрності інфраструктури, а головне – фінансування для реалізації конкретних рішень. Також Укрзалізниця у 2024 р. оголосила про намір розробки проєкту реконструкції головного вокзалу у м. Львів із безбар'єрною складовою. 

Галузь міського громадського теж більше з'являлася на порядку денному як органів місцевого самоврядування, так і профільного Міністерства. Протягом року було розроблено ряд рекомендаційних та аналітичних документів експертами з цієї галузі, із врахуванням пропозицій та потреб міст, сформованих на зустрічах з Мінінфраструктури та громадського сектору.

В аспекті безпеки дорожнього руху теж відбулися певні покращення. Надмірна швидкість руху й далі спричиняє найбільшу кількість смертей на дорогах України. Тож цьогоріч Комітет з питань правоохоронної дільності проводив зустріч з представниками громадськості на тему потрібних змін та вдосконалення законодавства. Зміни відбуваються, хоч і повільно. Проте, 43 додаткові камери фіксації швидкості все ж уже встановлено на дорогах наших міст.

Також Катерина Лозовенко була модераторкою одразу двох секцій. На секції про безбар'єрність міст представники та представниці органів місцевого самоврядування і громадських організацій представили власні напрацювання та поділилися досвідом щодо реалізації рішень у цій сфері. 
На другій секції, яку модерувала Катерина, була висвітлена тема “електронного квитка” у містах України. Доповідачі з комунальних підприємств-перевізників, органів місцевого самоврядування та Мінінфраструктури розповіли про власний досвід реалізації автоматизованої системи обліку та оплати проїзду, нюанси та подальші перспективи цього процесу.

На іншій секції Юрій Лозовенко, транспортний планувальник та член ГО “Vision Zero”, став доповідачем Форуму та розповів, що таке функціональна градація вуличної мережі міст та як її досягти навіть коли ще не внесли необхідні зміни у державні норми та стандарти.
 

Ми вдячні організаторам Форуму: Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради та Сivinet Ukraine (CIVITAS). А головне – захисникам та захисницям із Збройних Сил України.

4 вересня 2024 року ГО “Vision Zero” оприлюднила аналітичний документ “Рекомендації щодо імплементації зобов'язання з надання суспільно важливих послуг (PSO) з перевезень до законодавства України на основі Регламенту ЄС 1370/2007”. Імплементація PSO в транспорті є одним з зобов’язань України відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яке не було вчасно виконано Верховною Радою України. 

Експерти ГО “Vision Zero” проаналізували альтернативні законодавчі документи, які зареєстровані у Верховній Раді ще від 2021 року. Перший - урядовий законопроєкт №4583 “Про внесення змін до деяких законів України щодо суспільно важливих послуг з перевезення пасажирів автомобільним та міським електричним транспортом”. Цей 4-сторінковий документ, за висновком аналізу, є дуже коротким та очевидно недостатнім для реформування правил гри в галузі. До того ж, він отримав критичний висновок від євроінтеграційного комітету Верховної Ради України та критику з боку громадських організацій. Як стало відомо, створений він був за закритими дверима, без консультацій із органами місцевого самоврядування й громадським сектором.

Висновки аналітичного документу підкреслюють, що урядовий законопроєкт №4583 від 13.01.2021 року є недостатнім для впровадження положень Регламенту ЄС 1370/2007. Відсутність супутніх законопроєктів щодо змін до Бюджетного кодексу та законодавства про публічні закупівлі робить практичне застосування PSO майже неможливим. 

У відповідь на урядовий документ, в парламенті в лютому 2021 року був зареєстрований значно змістовніший депутатський пакет з п’яти законопроєктів: №5149 від 25.02.2021 року обсягом 60 друкованих сторінок, та чотири на його доповнення: № 5150, №5151, №5152, №5185, які мають підтримати положення головного законопроєкту, гармонізуючи з ним Бюджетний кодекс, Податковий кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про публічні закупівлі". Автори рекомендацій оцінили цей законодавчий пакет як “значно більш детальний та продуманий з точки зору заходів, які необхідні для реформування сфери міського громадського транспорту”.

На основі проведеного аналізу, ГО "Vision Zero" закликає Верховну Раду взяти за основу саме депутатський пакет законопроєктів, який в перспективі дозволить укладати довгострокові зобов'язання між замовниками та перевізниками, покращить фінансовий стан й якість транспортних послуг. 

У підсумку документ містить висновки та чотири рекомендації для народних депутатів України:

1. Реальне реформування замість формального «прийняття євроінтеграційного закону». 

   Автори наголошують, що Україна потребує імплементації Регламенту 1370/2007 не тільки для того, щоб прозвітувати про ще один виконаний пункт зобов’язань перед ЄС, а щоб відкрити можливість вивести галузь міських й приміських пасажирських перевезень із тривалої й важкої кризи. Ця галузь має велику кількість та національний масштаб накопичених проблем. Вони нагадують, що громадський послуг – це важлива соціальна послуга для більшості українців, адже понад половина домогосподарств України станом на 2024 року не мала жодного автомобіля. 

2. Складні проблеми потребують складних рішень, а проблеми громадського транспорту безумовно є складними. 

   “Досвід України показує, що складні проблеми державної політики неможливо вирішити короткими й непродуманими проєктами законів, які розробляються нашвидкуруч без участі зацікавлених сторін. Ми рекомендуємо законодавцю відмовитись від цієї нежиттєздатної практики й застосовувати дієві методики й алгоритми розробки державної політики“ – йдеться у рекомендаціях.

3. Взяти депутатський пакет законопроєктів №№ 5149, 5150, 5151, 5152 та 5185 за основу для подальшої роботи над імплементацією Регламенту ЄС 1370/2007 в Україні.  

   В документі наводяться конкретні причини, чому депутатський пакет законопроєктів є значно ближчим до можливості імплементації Регламенту в Україні, ніж короткий й недалекоглядний урядовий документ.

4. Розробляти державну політику щодо міст та громадян за участі міст та громадян. 

   Автори стверджують, що урядовий проєкт закону 4583 був розроблений без участі головних зацікавлених сторін – органів місцевого самоврядування. Більше того, він став несподіванкою для них. Цю хибну практику не слід повторювати й продовжувати. 

Крім рекомендацій, документ містить короткий огляд основних положень Регламенту ЄС 1370/2007 “Про громадські послуги пасажирських перевезень залізничним і дорожнім транспортом”, що може бути корисним для читачів, які стикаються з темою вперше. 

Запрошуємо перейти до перегляду аналітичного документу “Рекомендації щодо імплементації зобов'язання з надання суспільно-важливих послуг з перевезень (модель PSO) до законодавства України на основі регламенту ЄС 1370-2007” натиснувши на картинку:

Імплементація PSO до законодавства України було одним з пунктів Резолюції Всеукраїнського форуму міської мобільності, що відбувся у м. Львів, 26-28 квітня 2023 року за участі понад 150 представників і представниць міських рад, підприємств, громадських організацій. У пункті 4 Резолюції йшлося, що Україна повинна якомога скоріше імплементувати Директиву Європейської Комісії 1370/2007 відповідно до пункту 1875 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (щодо громадських послуг пасажирських перевезень залізничним і автомобільним транспортом), оскільки це відкриє можливість містам перейти до сучасної та сталої системи закупівлі транспортної роботи замість застарілої й неефективної системи конкурсів для автобусних маршрутів. 

ГО "Vision Zero" заснована у 2016 році та зосереджує зусилля на трьох стратегічних напрямках навколо теми "Zero" у секторі мобільності: підвищення безпеки дорожнього руху з метою досягнення нульової смертності, розвиток беземісійного (електричного) громадського транспорту та безбар'єрність транспортної інфраструктури та послуг.

Протягом 2023–2024 років громадська організація «Vision Zero» актуалізовувала увагу всіх дотичних сторін до галузі електричного громадського транспорту як одного з основних засобів сталої міської мобільності.

Щороку питання простої підтримки його роботи навіть на поточному рівні стає все більш нагальним Однак для підвищення якості життя, зокрема в період повоєнного відновлення міст та економіки держави, необхідно комплексно покращити роботу громадського транспорту, а підґрунтя для цього закладати вже зараз.

З нашого досвіду, аналітичну роботу важливо поєднувати з вивченням ситуації на місцях. Тому серед іншої своєї діяльності члени та членкині громадської організації здійснили ознайомчі візити до чотирьох міст ‘— Луцька, Хмельницького, Києва й Рівного.

Від початку повномасштабної війни галузь електричного громадського транспорту зіткнулася з небаченими досі викликами. Дистанційно вивчаючи проблеми й потреби комунальних підприємств-перевізників, звісно, ми можемо зробити якісь узагальнені висновки про гостру нестачу водіїв та обслуговуючого персоналу, а також застарілу інфраструктуру. Проте поточна ситуація кожного міста — унікальна, як і підходи до роботи, попри теперішні проблеми та способи їх розв’язання.

Усюди, окрім Києва, нам вдалося поспілкуватися також із представниками замовника перевезень у містах — тамтешніх управлінь транспорту або відділу транспорту в Департаменті комунального господарства. Усі мають схожі проблеми й досягнення.

До прикладу, у Луцьку начальник місцевого відділу транспорту Віктор Главічка розповів про типову ситуацію в його місті, яка характерна більшості міст: приміські автобуси, які мали б їхати лише до основних автостанцій, їдуть основними магістралями міста та в його центральну частину, здійснюючи посадку / висадку пасажирів, де заманеться. Це призводить до відтоку пасажирів тролейбусів і більшого навантаження на вулично-дорожню мережу й утворення транспортних затримок — заторів.

Фото: Зустріч ГО «Vision Zero» з начальником відділу транспорту Луцька Віктором Главічкою

Фото: Зустріч ГО «Vision Zero» з представниками КП «Луцьке підприємство електротранспорту»

У Хмельницькому схожа ситуація з неміськими перевезеннями, проте специфіка дещо інша. Автостанції розташовані в центральній частині міста, а не на околицях. За словами начальника Управління транспорту міста Хмельницького Костянтина Костика, місту дуже треба, щоб вони розташовувалися за межами центральної частини міста: «Автобуси міжнародних і міжміських перевезень перевантажують наявну транспортну мережу (як і в Луцьку — ред.). Ці автостанції перебувають у приватній власності. Міська влада намагалася з керівниками домовитися, але прогресу в цьому мало».

Фото: Зустріч ГО «Vision Zero з представниками Управління транспорту міста Хмельницький та КП «Електротранс»

Внаслідок бойових дій частина міст втратила комунальні автобуси. Це відбулося з причин таких як оборона міста (Чернігів та Київ), або ж коли передали їх на потреби ЗСУ (усі міста). Тому протягом 2022–2024 років низка міст Європи почала передавати українським містам сотнями свої вживані автобуси великого класу для підтримання міських пасажирських перевезень. Міста Луцьк, Хмельницький, Київ і Рівне — не вийняток. Однак законодавство України виявилося неготовим до їх експлуатації: наразі досі заборонено використання таких автобусів із метою отримання прибутку, тобто з встановленою вартістю проїзду, адже їх передали без вказаного цільового призначення. Відповідно до статті 201-2 Кримінального кодексу України «незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна». 

Саме тому серед відвіданих нами міст Рівне та Хмельницький здійснюють такими автобусами лише соціальні перевезення. Усі комунальні підприємства України й подекуди навіть міські голови зверталися до Мінінфраструктури та інших урядовців із проханням якомога скоріше впровадити низку змін у відповідне законодавство, але позитивного результату поки немає.

Попри труднощі, яких зазнають міста в ході повномасштабної війни, під час наших візитів ми переконалися, що вони намагаються підтримувати галузь електричного громадського транспорту й міської мобільності загалом. Виконуючий обов’язки міського голови Рівного Віктор Шакирзян на зустрічі заявив, що «комфорт та безпека жителів громади — передусім. Тому ми робимо акцент на сучасний транспорт, який має автономний хід та низьку підлогу». Також місто зараз на стадії розроблення Плану сталої міської мобільності, де вагомим аспектом є саме міський громадський транспорт, зокрема електричний. 

Фото: Низькопідлоговий тролейбус «Дніпро Т-203» у місті Рівне

Окрім спілкування з представниками профільних органів місцевого самоврядування, під час візитів до українських міст ми відвідували тролейбусні депо й тестували систему оплати безпосередньо в транспорті. Наприклад, у місті Луцьк повністю реалізований електронний квиток (повноцінна безготівкова оплата проїзду) транспортною, банківською картками й скануванням QR-коду, згенерованого в одному з банків. Проєкт реалізували за допомогою приватного оператора ТзОВ «СІТІ КАРД СИСТЕМ». До речі, цього ж оператора залучили і в Хмельницькому. Там електронний квиток почав діяти в тролейбусах із 1 лютого 2024 року (у тестовому режимі), а з 15 травня 2024 року — у тестовому режимі в комунальних автобусах і з 15 липня 2024 року — в електричному транспорті лише з використанням електронних способів оплати проїзду (безготівково). За декілька місяців систему масштабують на громадський транспорт усіх видів і форм власності.

Обидва міста не витрачали грошей на реалізацію цього проєкту. Просто з кожної поїздки оператор / інвестор бере комісію розміром 10 %. Зараз обладнання, що забезпечує роботу електронного квитка, передано в безоплатне користування. Після завершення договірних умов воно перейде у власність замовників перевезень.

У Києві для впровадження електронного квитка таки залучили кошти з міського бюджету, система діє у всіх видах громадського транспорту..

Фото: Безконтактна оплата проїзду в тролейбусі міста Луцьк

А от під час візиту до Рівного ми дізналися, що наразі там оплата здійснюється лише готівкою та через QR-код одного з банків. Проте місто має наміри запровадити повноцінну безготівкову оплату, зараз вивчають і обговорюють способи, як це зробити.

Фото: Квиток після оплати проїзду кондуктору в тролейбусі в місті Рівне.

Під час візитів ми переконалися, наскільки гострою є кадрова криза для комунальних підприємств-перевізників. Так, директор із транспорту КП «Київпастранс» Сергій Литвинов розповів, що найбільше підприємству бракує водіїв. «Їх у нас зараз близько 1550 на випуск 760 одиниць усіх видів транспорту. Але для повноцінного забезпечення цього випуску нам уже сьогодні не вистачає 300 водіїв». 

За словами начальника Служби енергетичного забезпечення та зв’язку КП «Київпастранс» Анатолія Лопати, водії — це не єдина проблема. Наприклад, у його службі за штатним розписом має бути 610 працівників, а за фактом — 406.

Для всіх підприємств також спільне те, що найбільше не вистачає водіїв автобусів, оскільки на трамваї та тролейбуси жінки йдуть працювати більш охоче. А на автобуси, ще й великого класу, — ні.

Поки ми готували цей матеріал, почалися певні зрушення. Наприклад, 24 червня 2024 року Мінінфраструктури офіційно повідомило, що спільно з Представництвом ООН Жінки в Україні домовилося про реалізацію проєкту з навчання жінок-водійок у сфері перевезень пасажирів автобусами. Проєкт почнеться вже незабаром у співпраці з декількома містами. Про це йшлося в публікації «В Україні розпочинається проєкт навчання жінок на професію водійок міських автобусів».

Однак на інших підприємствах ситуація не набагато краща, лише кількість працівників, яких бракує, інша. Але співвідношення у відсотках приблизно те саме. У КП «Луцьке підприємство електротранспорту» нам повідомили, що їм бракує 30 водіїв тролейбусів, а в хмельницькому КП «Електротранс» було мобілізовано для служби в Збройних Силах України 30 працівників.

Фото: Зустріч ГО «Vision Zero» з представниками КП «Луцьке підприємство електротранспорту»

Згідно із законодавством, 50% працівників комунальних підприємств-перевізників громадського транспорту підлягають бронюванню від мобілізації для служби в Збройних Силах України. На практиці цей відсоток не завжди сягає такої цифри, оскільки процес надто забюрократизований, оформлення й остаточне погодження триває довго, попри те, що комунальні підприємства свою частину справи виконують оперативно. І поки все це відбувається, працівників мобілізують. Та навіть якби бронювання було виконане на 50%, цього все одно недостатньо, щоб підтримувати нормальну роботу такої критичної галузі для країни, як громадський транспорт. 

Під час круглого столу «Врятувати громадський транспорт: у Львові назвали 10 кроків, як держава може покращити його функціонування», який організувала ГО «Vision Zero», фахівці напрацювали перелік заходів, які є нагальними до впровадження з метою розв’язання цієї проблеми:

• навчання і робота водіїв тролейбусів та автобусів із 18 років;
• внесення змін у нормативну базу для спрощеної процедури залучення водіїв тролейбусів до керування автобусами й навпаки;
• продовження робочого часу водіїв до завершення воєнного стану;
• забезпечення механізму бронювання водіїв від мобілізації в прийнятних часових рамках і відсотках від кількості працівників.

Після всіх візитів ми ще раз переконалися в тому, що чимало проблем у галузі міських перевезень — спільні для міст. Десь переважає одна, десь — інша. Та врешті всі вони суттєво впливають на якість надання послуги мешканцям і мешканкам. Найбільш нагальними для підприємств усе ж таки є необхідність змінити процедуру бронювання від мобілізації працівників комунальних підприємств-перевізників і надати можливість їм якомога швидше перейти на модель оплати за виконання транспортної роботи автобусами в містах.

Низка процесів на рівні держави наразі триває, готуються зміни. Однак наше завдання — об’єднуватися. Лише спільними зусиллями профільних департаментів й управлінь, перевізників і громадського сектору можна досягнути результату. 

Ми в це щиро віримо.

25.07.2024 громадська організація “Vision Zero” організувала круглий стіл на тему “Електричний громадський транспорт: від виживання до стратегічного зростання”, який провели в Івано-Франківську. Його метою було продемонструвати здійсненні активності громадської організації протягом 2023-2024 рр. та майбутні плани щодо подальшого адвокатування галузі громадського транспорту, зокрема електричного.

Також на цьому заході були присутні окремі представники органів місцевого самоврядування, які є Замовниками перевезень та очільники комунальних підприємств-перевізників.

В ході круглого столу учасники та учасниці обговорили досвід та режим роботи міського громадського транспорту в умовах повномасштабної війни. Окрім цього була дискусія про те, які є перепони, перспективи і зрушення в галузі. Наприклад, щодо остаточного законодавчого врегулювання про використання вживаних автобусів, які були надані міста з країн Європи у вигляді гуманітарної допомоги, остаточного затвердження законопроєкту, який дозволить перейти на оплату транспортної роботи автобусів.

Однак найбільш спільною є проблема кадрової кризи фактично всіх видів працівників: водіїв автобусів, тролейбусів, трамваїв, а також іншого персоналу, який забезпечують його належну роботу. Однією зі складових вирішення є: 

• негайне врегулювання процесу бронювання від мобілізації працівників такої критичної інфраструктури;
• пришвидшення процедури навчання на категорію D;
• можливість навчання і працевлаштування водіїв з 18 років.

На завершення круглого столу під час модерованої дискусії було визначено спільні заходи для цього, зокрема чіткої комунікації з Мінінфраструктури. 

Серед іншого, для цього стануть у нагоді аналітичні та рекомендаційні документи, напрацьовані командою ГО “Vision Zero”, з якими можна ознайомитися за посиланнями:

• Модель Public Service Obligation (PSO) — як частина євроінтеграції України; 
• Врятувати громадський транспорт. 10 дій для зміни державної політики.
   

Резолюція Всеукраїнського форуму міської мобільності, 
м. Львів, 26-28 квітня 2023 року,
Преамбула 

26-29 квітня 2023 року у Львові відбувся Всеукраїнський форум міської мобільності. Подія організована командою Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради у співпраці із ГО “Vision Zero”, в рамках проєкту "TUMIVolt — міська мобільність з відновлювальних джерел енергії", що втілюється “Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH” за фінансування Федерального Міністерства економічної співпраці та розвитку Німеччини. В ній участь взяли понад 150 представників і представниць міських рад, підприємств, громадських організацій  із України та закордону. Подія стала майданчиком для діалогу між представниками центральної влади та місцевого самоврядування, експертами та експертками у сфері міської мобільності, транспорту та інфраструктури, представниками бізнесу і громадських організацій. Учасники та учасниці обмінялися досвідом, ознайомилися з найкращими практиками та узгодили наступні кроки. Підсумком форуму є ця Pезолюція. 

Безбар’єрність вуличної та транспортної інфраструктури

1. Безбар’єрність міст та транспортної інфраструктури є стратегічно важливою спільною метою гуманітарного характеру. Міста, міський та міжміський транспорт повинні функціонувати у злагоджений спосіб та бути доступними для маломобільних груп. 

2. Учасники форуму підтримують цілі держави на досягнення безбар’єрності, закріплені у Національній стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні, й вже вживають заходів, щоб зробити аудит безбар’єрності та покращити ситуацію з доступністю. Однак для досягнення безбар’єрності міст, транспортної інфраструктури й транспортних послуг, необхідна змістовна співпраця й сприяння на рівні державних органів виконавчої влади й державних підприємств. 

3. Учасники форуму вважають критично важливим забезпечити безбар’єрність залізничних вокзалів та станцій як ключових транспортних вузлів. Міські ради готові співпрацювати в цьому напрямку з “Укрзалізницею”, щоб платформи, будівлі вокзалів та привокзальні площі, зупинки громадського транспорту, простори для паркування та інші елементи інфраструктури стали безбар’єрними, й очікують на відкриту та активну співпрацю з боку “Укрзалізниці”, і відповідне державне фінансування проєктних та будівельних робіт.

Міський громадський транспорт

4. Україна повинна якомога скоріше імплементувати Директиву Європейської Комісії 1370/2007 відповідно до пункту 1875 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (щодо громадських послуг пасажирських перевезень залізничним і автомобільним транспортом). Це відкриє можливість містам перейти до сучасної та сталої системи закупівлі транспортної роботи замість застарілої й неефективної системи конкурсів для автобусних маршрутів. Проєкти відповідних Законів України зареєстровано у ВРУ за № 5149 від 25.02.2021, № 5150 від 25.02.2021, № 5151 від 25.02.2021, № 5152 від 25.02.2021, № 5185 від 02.03.2021, однак вони за понад два роки не розглядалися Верховною Радою.

5. Громадський транспорт та загалом міська мобільність повинні стати предметом уваги з боку законодавчих та виконавчих органів державної влади, і посісти важливе місце у державній політиці, відповідно до документів й найкращих практик Європейського Союзу. Комітету з транспорту та інфраструктури Верховної Ради України доцільно відновити включення законопроєктів щодо міської мобільності до порядку денного своїх засідань, а до сфер повноважень Мінінфраструктури слід додати розробку й втілення державної політики сприяння розвитку сталої міської мобільності, зокрема громадського транспорту, велосипедного руху й безпеки дорожнього руху.

6. Міста переживають кризу кадрів у комунальних підприємствах, особливо відчутний брак водіїв та технічних працівників підприємств громадського транспорту. Нове російське вторгнення в Україну в 2022 році посилило цю проблему; наприклад, у Вінницькій транспортній компанії понад 100 працівників мобілізовані до лав Збройних сил України. Криза кадрів призводить до того, що новим рухомим складом не буде кому керувати й не буде кому обслуговувати. Міста не зможуть вирішити цю проблему без законодавчих змін, зокрема щодо системи фінансування громадського транспорту, щодо навчання водіїв та ін. Необхідне також державне сприяння професійно-технічній освіті у сфері громадського транспорту.

7. Закон України “Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами та внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів” в частині квот на електричні автобуси при закупівлях рухомого складу після 2024 року, учасники форуму вважають нереалістичним й не чутливим до ситуації в містах та до галузі міського громадського транспорту загалом, і таким, що не враховує необхідність оновлення та розвитку вже наявних трамвайних та тролейбусних систем у містах, і не стимулює громади до заміни приватного автотранспорту автобусами. Для багатьох маршрутів та населених пунктів якісне сполучення автобусами вже сьогодні дасть кращий вплив на екологію ніж незначна кількість електробусів через кілька років. Норми цього Закону слід вдосконалити та доповнити подальшими законодавчими змінами.

8. На рівні державних органів варто визнати, що електричний громадський транспорт як сектор економіки має значний потенціал для післявоєнного відновлення України та інтеграції в ЄС. Українські батарейні автобуси, тролейбуси й трамваї, рухомий склад залізниці можуть бути конкурентними на внутрішньому й іноземних ринках, приносячи державі податкові платежі, якісні робочі місця, інноваційний технологічний розвиток та експортні надходження. В Україні є спроможність виробляти понад 1 тис. автобусів, тролейбусів, трамваїв на рік, однак виробляється лише кілька десятків. На рівні державної політики й міських політик закупівлі, доцільно пріоритизувати українського виробника та забезпечити відсоток локалізації виробництва.

9. Дерегуляція міської транспортної інфраструктури: у співпраці муніципалітетів та державних органів, на основі найкращих практик ЄС, слід ліквідувати численні перешкоди для міст щодо розвитку електричного громадського транспорту, які містять норми законодавства (наприклад необхідність проводити оцінку впливу на довкілля для трамвайних ліній, коли така оцінка не вимагається для автомобільних доріг, заборона трамвайного та тролейбусного руху через залізничні переїзди, на яких дозволений рух автобусів), державні будівельні норми й державні стандарти (наприклад, обмеження щодо проєктування колій, контактних мереж та метрополітену). ДБН й ДСТУ повинні бути реформовані в Україні, щоб зняти застарілі нормативні вимоги, яких немає в країнах ЄС. В оптимальному сценарії, ці норми повинні бути переведені на параметричний підхід, фіксуючи критерії до кінцевого результату, а не вимоги щодо технічних параметрів. (наприклад, нормативну вимогу щодо мінімальної відстані в 20 метрів від трамвайної колії до найближчих житлових будинків слід замінити на вимогу максимально допустимого рівня шуму й вібрації в житлових будинках, спричинених рухом трамваїв). Важливою також є дерегуляція ціноутворення та надання пільг на користування громадським транспортом.

10. Податкові заохочення для громадського транспорту. Учасники форуму пропонують розглянути скасування або зменшення ПДВ на рухомий склад та інфраструктуру громадського електротранспорту, зокрема звільнити від ПДВ закупівлі, що відбуваються із залученням  міжнародних фінансових організацій. Це  дозволить містам швидше оновлювати  рухомий склад та інфраструктуру електротранспорту, потреба в чому є дуже значною. Важливою складовою сталості фінансування міських пасажирських перевезень є відновлення державної субвенції на компенсацію пільг на проїзд у громадському транспорті, які були введені державою.

11. Зони низьких та нульових викидів у містах. Необхідними є зміни до Закону України про місцеве самоврядування, Закону України про дорожній рух та законодавства, яке регулює механізми фіксації порушень, які дозволять містам планувати й запроваджувати зони з низькими викидами, за прикладом того, як це робиться в містах Європейського Союзу.

Безпека дорожнього руху

12. Планування перед проєктуванням. Для інфраструктурних проєктів (доріг, вулиць, мостів, тунелів, станцій) слід передбачити стадію планування (feasibility study) як обов’язкову стадію, яка передує проєктуванню. Внести зміни до законодавства та підзаконних актів. До стадії планування інфраструктурних проєктів віднести декілька нових інструментів планування (крім наявного ТЕО): пре-ТЕО (попереднє ТЕО), транспортна концепція, оцінка впливу на безпеку дорожнього руху, консультації із зацікавленими сторонами.

13. Чинник швидкості — проблема номер один. Необхідно вживати рішучих заходів для зменшення надмірної швидкості як ключового чинника, який спричиняє більшість ДТП з потерпілими в Україні, зокрема: ліквідувати або зменшити поріг толерантності, який зараз складає 20 км/год, що не відповідає практикам жодної країни ЄС; запровадити зміни до штрафів за перевищення швидкості з прогресивним зростанням суми штрафу за кожні 10 км/год; почати розробку системи штрафних балів для позитивного впливу на меншу частину водіїв, яка створює більшу частину проблем, й для якої монетарні санкції (штрафи) не є стримуючим фактором.

14. Продовження децентралізації у сфері організації дорожнього руху. Вже зараз закон України “Про дорожній рух” визначає відповідальність місцевих органів влади за безпеку дорожнього руху на території громад, а Закон України “Про автомобільні дороги” визначає необхідність проведення аудитів безпеки автомобільних доріг та кваліфікаційні вимоги аудиторів. Проте не внормовано проведення аудиту з безпеки автомобільних доріг на автомобільних дорогах, що проходять в межах населених пунктів та залишається дублювання у формі вимоги одночасного погодження змін до організації дорожнього руху органами патрульної поліції, які далеко не завжди мають на місцях фахівців необхідної кваліфікації. Таким чином поле діяльності кваліфікованих експертів, що пройшли відповідну сертифікацію є більш обмеженим аніж повноваження регіональних підрозділів патрульної поліції, які не мають відповідних кваліфікаційних вимог.

Транспортна інтеграція міст з передмістям

15. Міжмуніципальне співробітництво. Розвивати законодавчу базу у галузі міжмуніципального співробітництва – оновити Закон України «Про співробітництво територіальних громад», оскільки він застарілий й не відображає реформу децентралізації, яка відбулася пізніше (створення об’єднаних громад). За 9 років існування закону, жодне велике місто не уклало договору з сусідніми громадами про міжмуніципальне співробітництво, що свідчить про недієвість закону.

16. Закон про агломерації. Розпочати розробку спеціалізованого закону про міські агломерації, на прикладі країн ЄС, який дозволить організовувати дієву співпрацю великих міст з навколишніми громадами у секторі транспортних послуг, розвитку інфраструктури та інших послугах.

Велосипедний рух і мікромобільність

17. Надати повноваження Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури України: Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 460 “Про затвердження Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України” від 30 червня 2015 в частині повноважень Міністерства що стосуються формування та реалізації державної політики у секторі велосипедного та легкого персонального транспорту.

18. Завершити роботу над Національною велосипедною стратегією України, чернетку якої напрацювали представники громадянського суспільства за участі міст у 2019-2021 роках. Необхідність розвитку велосипедної інфраструктури й державної підтримки цього розвитку лише посилилась внаслідок повномасштабної війни.

19. Розглянути зміни до митного й податкового законодавства щодо звільнення від ввізного мита та ПДВ електричних засобів мікромобільності — самокатів й електровелосипедів, за прикладом того, як це зроблено з приватними електричними автомобілями. Електричні автомобілі створюють затори й займають міський простір в такій самій мірі, як неелектричні автомобілі. Засоби мікромобільності, натомість, цього не роблять.

20. Внести зміни до Правил дорожнього руху, деталізувавши правила пересування легкого персонального транспорту та внести зміни щодо правил руху велосипедистів, чернетка змін до яких напрацьована громадянським суспільством.
 

21. Передбачити будівництво велошляхів в межах будівництва доріг загального користування І та ІІ категорій.

Дерегуляція паркування

22. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №1342 “Про затвердження Правил паркування транспортних засобів” від 3 грудня 2009 та Постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 “Про Правила дорожнього руху” та дозволити паркування ближче, ніж вказано в обмеженнях, якщо це передбачено чинною схемою організації дорожнього руху, не перешкоджає руху та не порушує безпеку учасників дорожнього руху, а саме: допустити можливість зменшених відстаней від зупинок громадського транспорту, пішохідних переходів, заїздів до прилеглих територій, залізничних переїздів, майданчиків ТПВ тощо.

23. Розробити окремі Державні будівельні норми для вуличного паркування з урахуванням Європейського досвіду, оскільки на сьогодні, для організації вуличного паркування використовуються норми для будівництва багаторівневих гаражів (ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів").

24. Внести зміни в Постанову Кабінету Міністрів України № 258 “Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів” від 2 березня 2010, оскільки наявне ціноутворення не враховує сучасні підходи до організації паркування (зокрема,  ввести коефіцієнт оплаченої завантаженості, дозволити динамічне ціноутворення, тощо).

Залізниця

25. Створити можливість передачі на баланс або експлуатацію громад, зокрема, в формі державно-приватного партнерства, залізничних колій та станцій. Це повинно спростити органам місцевого самоврядування можливість інвестувати в залізничний транспорт, не лише у міський та приміський пасажирський, але й загалом у інфраструктуру залізничного транспорту, що розташована в межах громад.

26. Зміни до Закону України “Про залізничний транспорт”: Створити можливість поєднання розкладів прибуття і відправлення залізничного транспорту з міським громадським транспортом. Надання місцевим органам влади можливості впливати на розподіл пропускної здатності залізничного транспорту таким чином щоб синхронізувати різні види транспорту між собою для ефективнішого перевезення пасажирів, зокрема, завдяки переходу до процедури закупівлі громадських послуг пасажирських перевезень залізничним і дорожнім транспортом.

За підсумками Форуму текст резолюції сформулювали члени оргкомітету: 

Орест Олеськів (Управління транспорту, Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради) Павло Сирватка (Управління вуличної інфраструктури, Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради), Марта Пастух, (Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit GmbH (GIZ), та Віктор Загреба, (громадська організація “Vision Zero”).

Нагадаємо, що протягом 26-28 квітня 2023 року, у Львові відбувся Всеукраїнський форум мобільності. Він об'єднав понад 100 фахівців у сфері сталої міської мобільності. Детальніше ми писали про подію в одній з минулих публікацій. Метою заходу був обмін знаннями, досвідом та формування подальших скоординованих планів щодо розвитку міської мобільності. А за підсумками події була сформована відповідна резолюція учасників. Резолюцією стали консолідовані тези щодо основних проблем, пов'язаних зі сталою міською мобільністю в містах України.  

25 жовтня 2016 року команда "Vision Zero" в особі Віктора Загреби та Андрія Комана здійснила одноденний ознайомчий візит в Ужгород. Насичений і приємний візит! Відпрезентувались в міській раді, подивились на місто і його людей, поділились знаннями про наукові підходи та інфраструктурні рішення, отримали порцію позитиву. Подорожні нотатки - нижче. 

На фото: Віктор Загреба, Маріанна Собран, Андрій Коман, та міський голова Ужгорода Богдан Андріїв.

Про місто: - Ужгород -- компактне європейське місто. З точки зору безпеки руху має природні переваги перед іншими містами західної України (не кажучи вже про східну) - вузькі вулички, бруківка, невисока швидкість руху, багато велосипедистів - Кількість смертельних випадків за рік перебуває навколо позначки 5. До нуля дистанція зовсім невелика. З таким baseline Ужгород цілком може стати першим обласним центром, яке досягне нульової смертності! Скажімо, до 2020 року. До чого і закликаємо! - Жодного підземного переходу чи розв'язки в двох рівнях нам побачити не вдалося, і це добре для людей! (хоча, можливо, вони десь і є?) - Місто має багато кільцевих перехресть, аж "ріже око" - це також добре! Кільця - перевірене і високоефективне рішення з точки зору безпеки, оскільки вони: (а) збивають швидкість руху (б) зводять до нуля ризики найбільш травматичних сценаріїв зіткнень - бокових і фронтальних. Ми - фанати кілець! - Незважаючи на короткий час візиту, ми встигли провести (за підтримки місцевих активістів -- подяка!) дослідження рівня користування ременями безпеки. Він тут виявився навіть нижчий, ніж у Франківську, а там він - на рівні 15%. Достеменний результат опублікуємо окремо. Вибірка склала понад 1300 водіїв на 4 точках спостереження. - Ще трохи мінусів: на багатьох нерегульованих переходах стоять досить дивні великогабаритні щити "Пішохід", які ми не бачили в жодному іншому місті. Вони мали би привертати увагу, але водночас вони ховають від зору водія цілого пішохода, а пішоходу затуляють огляд на автомобілі. Сумнівна практика, якщо чесно. Цілком може бути, що шкоди від них в умовах міста більше, ніж користі, однак треба ще більш ретельно дослідити. 

Про людей: - До проблеми безпеки руху муніципалітет Ужгорода ставиться серйозно, на найвищому рівні! Наша презентація відбувалася в головному залі міської ради, і участь в події взяли усі керівники міста, на чолі з міським головою Богданом Андріївим, його першим заступником, головним архітектором, начальниками профільних відділів. Дякуємо за це, пане голово та панове керівники! - Патрульна поліція Ужгорода та Мукачева, втім як майже в усіх містах, дуже активна і відкрита до співпраці та навчання - теж подяка за це, особливо керівнику Юрію Марценишину! - На зустріч прийшло багато активістів та журналістів, з якими була цікава дискусія, від яких звучали влучні і продумані запитання. Дякуємо вам за це! - Ініціатором візиту була Маріанна Собран - громадська активістка, а віднедавна радниця міського голови. Вона знайшла нас у Фейсбуці, запросила і все організувала. Це дуже тішить, що мер Ужгорода, як і мери деяких інших міст, бачать цінність в таких "агентах змін", і дослухаються до них. Це добра практика, її розпочали свого часу Андрій Садовий (який свого часу запросив до роботи Олега Шміда), Володимир Гройсман як мер Вінниці, і Віталій Кличко в Києві (радниця Ксенія Семенова). Нарешті ця практика дійшла і до інших міст! 

А тепер дещо взагалі не про Ужгород: - Автодорога М-06 "Київ-Чоп", яку ми проїхали двічі на ділянці від Стрия - таке собі видовище. На закарпатській стороні покриття вже розвалюється, ямковий ремонт ще пару років її потримає в терпимому стані, а потім вже треба буде середній. В організації руху є суттєві недоліки, хоча не системні. Системності взагалі-то якраз і бракує -- цілком однакові ділянки реалізовані по-різному: інколи добре, інколи - з помилками, які негативно впливають на безпеку. - Нагадаємо, "Київ-Чоп" - найнебезпечніша довга траса в Україні, в середньому вона має один труп на 4 кілометри за рік. - На карпатській ділянці дороги стоїть величезне розмаїття типів та форм дорожніх знаків в дусі "Увага! Небезпечна ділянка!". Ми зробили штук 20 фотографій, хоч виставку роби. Коли знаків стоять десятки, при чому інколи по 1-2 штуки на кілометр, то вони просто втрачають сенс і взагалі не працюють - мозок водія їх перестає помічати. Колись ми вивчимо це більш детально і підготуємо окрему презентацію. Цю знакофілію та самодіяльність місцевих "діячів" треба закінчувати. - В дорозі зупинялись лише на OKKO і завжди все було класно. І їжа, і кава, і сервіс. Звідки береться ця ірраціональна лояльність до бренду? :) - "Готель Ужгород" легко заткне за пояс будь-який одноіменний місту готель в будь-якому місті центрі України. Це наша гіпотеза, хтось може її підтвердити чи спростувати? До зустрічі, Ужгороде!

23 грудня 2015 року засновник "Vision Zero" Віктор Загреба мав можливість виступити з трибуни Верховної Ради на парламентських слуханнях, присвячених дорожній безпеці. Нижче наводимо текст виступу Віктора, слайди, а також деякі його пояснення "від першої особи".

Активісти Віктор Загреба та Костянтин Скіпор, які розробили та прочитали лекцію про безпеку руху для майбутніх франківських поліцейських. Верховна Рада України

 Добрий день! Дякую за можливість виступити на цих слуханнях! Декілька днів тому загинув журналіст Сергій Черніков, фотографію якого ви бачите на екрані. Його збив автомобіль на перехресті в центрі Києва, на розі вулиць Саксаганського і Льва Толстого. У Сергія залишилась дружина, двоє дітей, друзі, колеги. У нього було багато планів, які йому вже не вдасться реалізувати. Ця людина для мене уособлює ті три з половиною тисячі інших людей, які загинули на дорогах і вулицях з початку року і чиїх імен ми не знаємо. Ми говоримо зараз про якісь показники, цифри, статистику. Але давайте пам'ятати, що ми тут говоримо насправді не про якісь абстрактні цифри, а про долі реальних людей, які мали багато планів і могли би зараз жити. Тому я присвячую цей виступ Сергію Чернікову та усім іншим, хто загинув на дорогах з початку року.  

Сьогодні вже кілька разів з цієї трибуни звучала фраза "війна на дорогах" і порівняння її з війною на Сході. Багато в чому ці дві війни справді подібні, зокрема у кількості жертв та матеріальних втрат для суспільства. Однак є велика відмінність. На "східній війні" смерть і поранення є неминучими, бо не буває війни без жертв. А ось в мирному житті, на вулицях міст і сіл, ці смерті НЕ Є необхідними. Дорожні аварії – це не якесь стихійне лихо. Це логічні, прогнозовані, очікувані події. Наукою доведено, що понад 95% ДТП можна запобігти. Подивіться на цю цифру. Майже всі ці люди, і Сергій Черніков, могли би зараз бути живими. Я думаю, всі ми однаково сильно прагнемо, щоб війна на Сході припинилася якомога скоріше, щоб не було більше стрілянини і смертей. Ми мобілізуємо всі ресурси для цього – і державні, і волонтерські, і міжнародні. Так само ми повинні прагнути подібної мети у війні на дорогах. Моя громадська ініціатива називається "Vision Zero для України", це означає, що наша мета – нульова смертність в ДТП. Це не утопія. На рівні держави поки що жодна країна ЄС цього ще не досягнула, хоча деякі вже наблизились. А ось на рівні міст це звичайна практика. Понад 700 великих міст світу, з населенням від 50 до 500 тисяч людей, вже досягнули цього бачення. 

Я вірю, що це реально і для міст України, і закликаю ставити саме таку мету – не десять чи двадцять відсотків зниження смертності, а до нуля. На вулицях міст не повинні гинути люди. Тепер кілька слів про дороги. В Україні люблять говорити про дороги, що вони в нас погані, а тому і багато смертей. Я вас хочу запитати: ось ця траса М-06 "Київ – Чоп", вона добра чи погана? Більшість скаже, що це дуже добра дорога, одна з найкращих в Україні. Вона рівна, має дві смуги, гарну розмітку, по ній можна швидко і комфортно їхати. Але як ми визначаємо, що таке добра чи якісна дорога? Я пропоную таку формулу:

ЯКІСНА дорога = РІВНА дорога × БЕЗПЕЧНА дорога

Якщо дорога рівна та не має вибоїн, але на ній відсутня безпека (показник "нуль"), тоді і результат формули виходить нульовий: це погана дорога. І навпаки: згадайте якусь дуже розбиту дорогу, якою вам довелося їхати останнім часом. Я вам гарантую, що вона є дуже безпечною, – швидше за все, на ній не було жодного смертельного випадку за цілий рік. Але результат за формулою буде все одно нульовий: безпека наявна, а рівність відсутня. Якщо множити на нуль, виходить нуль. Обидві ці дороги насправді є погані, просто по-різному. 

Про безпеку руху в Україні from Viktor Zagreba

На трасі "Київ – Чоп" за минулий рік загинуло 177 осіб, або в середньому – один труп на чотири з половиною кілометри. Коли ви наступного разу будете їхати у напрямку Львова та слухати музику, пам'ятайте: кінець кожного музичного треку означає, що тут хтось загинув. Скільки пісень ви послухаєте за час поїздки, стільки умовних могил стоїть на цій дорозі. Лише за один рік! Це дуже погана дорога. Я закликаю Міністерство інфраструктури та всі дорожні та проектні організації змінити своє розуміння “якісної дороги”. Насправді якісна дорога – це не просто рівна, без ям. Це рівна, яка також безпечна. Рівно заасфальтована дорога, на якій помирають тисячі людей, – це НЕ європейська дорога. Це ганьба і службовий злочин для усіх, хто її створив. 

Наступне – про патрульну поліцію. Я особисто вірю в цю реформу, дуже поважаю всіх людей, які її здійснюють, які служать патрульними або готуються ними стати. Вони працюють в обмежених часових рамках і під великим тиском, тому я в жодному разі їх не хочу критикувати. Але з новою патрульною службою є велика проблема: наші "копи" не вміють їздити на машинах! Подивіться цю новину – 26 патрульних автомобілів було розбито з початку роботи поліції. Це новина від вересня місяця, зараз їх ще більше. Я знаю, що програма навчання патрульних дуже коротка та інтенсивна – лише два місяці. Але незважаючи на це, до неї має бути включено заняття з водіння автомобіля і вивчення теми безпеки руху. Ми з колегою Костянтином Скіпором, який також присутній на цих слуханнях, на волонтерських засадах розробили коротку лекцію з безпеки руху тривалістю дві з половиною години та минулого тижня прочитали її для майбутніх патрульних поліцейських Івано-Франківська. 

Ми потім зробили анкетування аудиторії, і в ньому майже всі патрульні зізнались, що навіть одна наша коротка лекція була дуже корисною і що їм бракувало цих знань. І ще, я звертаюсь до присутнього тут керівника Патрульної поліції, – майже 100% майбутніх патрульних кажуть, що їм дуже потрібні практичні заняття з водійської майстерності та безпеки руху. Будьмо щирими: наявність у цих молодих хлопців та дівчат посвідчення водія не означає вміння добре їздити. Власні автомобілі має менше половини з них. Більшість отримали "права" зараз чи давно, але ніколи ними не користувались. Подумайте про це: майбутніх копів 36 годин навчають, як заламувати руки і надягати кайданки на порушників. І ще 36 годин, як користуватися зброєю. Їм це доведеться робити не часто, а водити автомобіль і стежити за безпекою руху їм треба буде щодня по багато годин поспіль. Скільки їх цьому навчають? Не навчають взагалі! Я закликаю керівництво МВС та присутніх тут представників Патрульної поліції терміново переглянути програму і додати в неї ці необхідні курси. Ми як активісти готові допомагати, чим зможемо. Останнє. Я збирався надати якісь практичні рекомендації, а потім зрозумів, що це не має сенсу. 

Більшості присутніх тут людей вони давно відомі, наш британський доповідач (Alan Ross, head of EU-funded project TRACECA) їх прекрасно ще раз нагадав. Тому я хочу завершити свій виступ тезою про відповідальність. За кожну війну і її жертви хтось несе відповідальність. За війну на Сході – це правлячий у Росії режим, думаю, тут ми всі погоджуємось. Хто несе відповідальність за жертв війни на дорогах? Деякі учасники сьогоднішніх слухань вважають, що це місцеві органи влади. Багато хто з тут присутніх покладає відповідальність на самих жертв ДТП – хтось занадто швидко їхав, хтось був нетверезий, і так далі. На мою думку, це беззмістовно. Я стверджую, що за ці тисячі втрачених людських життів особисту відповідальність несуть керівники виконавчої гілки влади в Україні, а саме прем'єр-міністр Арсеній Яценюк та Президент Петро Порошенко. У них зараз є всі повноваження та ресурси для того, аби почати вирішувати цю проблему, але вони не зробили абсолютно нічого. У них нема цього питання на порядку денному. Якщо ви подивитесь в список їхніх пріоритетів, там не буде безпеки руху навіть на двадцятому місці. Коли хтось знає про майбутні смерті багатьох людей, має можливість запобігти їм, але не робить цього, це називається злочинна бездіяльність. Це те, що зараз робить наше політичне керівництво. 

Я закликаю прем'єра і Президента внести питання припинення війни на дорогах до своїх пріоритетів і почати реальні дії. Що треба робити і в якій послідовності, звідки брати на це ресурси– все це давно прописано, наприклад, в рекомендаціях Євросоюзу, ООН та інших організацій, це все було згадано в доповіді Алана Росса. Я дуже прошу керівників виконавчої влади зрозуміти, що це їхній обов'язок перед суспільством. Дякую за увагу і прошу пробачення, що не вклався в регламент. ПІСЛЯМОВА: Ті, хто мене трохи знають або читав мої попередні статті про безпеку руху, можуть здивуватись, що в моєму виступі у Верховній Раді майже не було раціональних аргументів і статистики, але було багато емоційних апеляцій та морально-філософських категорій. Моя подруга Іра Бондаренко з Асоціації велосипедистів Києва навіть сказала, що не очікувала від мене "такого популізму". Так от, хочу вам пояснити, для чого були ці емоції і “популізм”. Я вдався до цього прийому навмисно, з дуже раціональними цілями. 

Нам що потрібно? Нам потрібні системні зміни в управлінні безпекою руху (і не тільки в цьому, насправді). Гуру системних змін Джон Коттер, професор Гарвардського університету, стверджує, що перший необхідний крок для змін – створити "urgency", тобто відчуття невідкладної необхідності змін. Вже потім йде формування коаліції агентів змін, визначення візії та стратегії змін, комунікація змін на широку публіку і так далі. Всього Коттер сформулював вісім пунктів, які треба пройти, щоб зміни були успішними. Так от, я раптом зрозумів, що у сфері безпеки доріг у нас відсутнє це відчуття нагальності.  Тобто у мене воно є, у вас, можливо, теж. Але його не мають ані Президент, ані Уряд, ані автори реформи поліції, ані журналісти, ані суспільство загалом, за великим рахунком. Вже декілька років ми, активісти та експерти, пропонуємо прогресивні і раціональні візії і стратегії дій (крок 3 у Коттера), будуємо коаліції між собою і намагаємось будувати їх з міністерствами і відомствами (крок 2), а насправді ж ми ще не виконали крок 1 – створення відчуття нагальності змін. Тому я навмисно “заточив” свою доповідь під те, щоб хоч трохи посилити це відчуття, яке потім дозволить нам ефективно перейти до наступних кроків. Державні діячі та політики чомусь не сприймають раціональні аргументи, графіки, таблиці і аналітичні звіти, то я вирішив цього разу спробувати емоційні апеляції, персоніфікацію проблеми і персоналізацію відповідальності за неї. Чи це мені вдалося? Сподіваюсь, що хоча б частково вдалося. Ви мені можете сказати в коментарях, прошу ваш критичний фідбек. :) Хто цікавиться теорією змін в різних організаціях і системах, в т. ч. бізнесі, дуже рекомендую 8-крокову модель Коттера. Короткий її опис є тут. 

А для більш детального вивчення треба купити книжку "Leading Changes" by John P. Kotter. Оригінально опубліковано на веб-сайті КУРС 24 грудня 2015 року.