Тег: аналітика

Норми України щодо трамвайної й тролейбусної інфраструктури не схожі на сучасні підходи й практики держав ЄС, натомість є частиною "русского мира". Відмінності від ЄС – серйозні та принципові. Як наслідок, чинна нормативна база стримує розвиток міського електротранспорту або робить проєкти невиправдано складними та дорогими. Україні час замінити пострадянську нормативну базу на європейські підходи й міжнародні стандарти.

Представники ГО "Vision Zero" здійснили порівняльний аналіз норм України з нормами Чехії та Італії, а як додаткові "оглядові" країни використані Швейцарія та Польща. 

В Україні станом на 2021 рік налічувалося 18 трамвайних систем із 2249 вагонами та 41 тролейбусна система із 3743 тролейбусами. В є них спільна риса - всі вони з СРСР та майже всі – застарілі й потребують модернізації та значних інвестицій. Особливо це стосується інфраструктури (колії, системи живлення, депо) та рухомого складу трамваїв. Також їм притаманна відсутність розвитку - мережі відстають від зростання й розбудови міст (не охоплюють нові райони), а кількість рухомого складу нижча за потреби. 

Аналогічно до старого обладнання, старих рейок та трамваїв, заміни потребують й українські норми та стандарти в цій галузі. Такі висновки порівняльного аналізу, який здійснили автори. Норми України порівняли з нормами Чехії та Італії,

Дослідження виявило, що норми України принципово відмінні від досліджених практик ЄС. Виявлені відмінності можна розділити на чотири групи:

1. НЕВИПРАВДАНІ ЗАБОРОНИ. Директивні норми України часто не дозволяють  (забороняють) планувати, проєктувати і втілювати рішення, які успішно працюють в інших країнах Європи, не завдають жодної шкоди й не призводять до аварій чи катастроф.

2. НЕОБҐРУНТОВАНІ ПРИПИСИ. Норми, які диктують, що та як слід робити, однак не пояснюють, навіщо. Українські норми детально прописують радіуси та відстані, спосіб та матеріали будівництва, вимоги до влаштування контактної мережі та її компонентів, замість встановлення цільових (параметричних) показників. 

3. НАДМІРНІ ЗАПАСИ. Норми, які вимагають проєктувати інфраструктуру з величезним запасом міцності, швидкості або пропускної здатності, не допускаючи компромісів, як можуть знизити вартість будівництва: або будуємо "на всі гроші", або не робимо нічого.

4. ТИПОВІ РІШЕННЯ ЗАМІСТЬ ІНЖЕНЕРІЇ. Норми вимагають обирати параметри, наприклад, властивості колії або геометрію стрілок, з попередньо розрахованих таблиць й шаблонів часів СРСР, замість здійснення розрахунків під конкретний проєкт й умови будівництва.

Фото: Богдан Смиков, AlltransUA 

Проблема 1. Невиправдані заборони

Чи не перше питання, яке виникає до наших норм - чому в Україні часто заборонено будувати інфраструктуру так, як це роблять в інших країнах Європи? Достатньо глянути одну фотографію відкритої у 2024 році тролейбусної лінії в Празі, щоб побачити цілий "букет" порушень чинних норм України. Наприклад, "порушено" горизонтальну відстань від контактного дроту до найближчої рейки трамвая в 3.5 метри та  відстань від крайнього контактного дроту до межі тротуару в 1.5 метри. 

Спільний трамвайно-тролейбусний рух можна побачити і в інших містах, наприклад, на вулицях Мілана та Цюриха, однак в Україні реалізувати подібний сценарій забороняють вимоги ДБН. Також в Україні неможливо спроєктувати тролейбусну лінію крізь пішохідну зону, скажімо, в центрі Івано-Франківська. Хоча це дозволено й реалізовано, наприклад, в історичному місті Модена в Італії.

Проблема 2. Необґрунтовані приписи

При проектуванні трамвайних ліній ДБН України вимагає дотримання мінімальної відстані 20 метрів від осі колії нормальної ширини (1524 мм) до житлової чи громадської будівлі. Двадцять метрів – це багато в умовах європейського міста. Це означає, що збудувати трамвайну колію можна лише там, де під неї вже давно було закладено землевідвід (порожній простір), або ж, якщо ви раптом вирішили запроєктувати новий міський район "з нуля". При цьому, будівництво трамвая там, де він справді потрібен – в уже наявній забудові – зіткнеться з цим обмеженням. Ймовірно,  цей припис має на меті обмежити шум та вібрацію, створювані трамваєм, та їх вплив на конструкцію будівель та побут мешканців, однак технології, які дозволяють суттєво зменшити шум та вібрацію трамвая існують настільки давно, що їх важко назвати сучасними. В таких ситуаціях європейські норми Італії та Чехії регулюють власне необхідні цільові показники, а саме, порогові значення шуму та вібрації. Іншим прикладом директивного регулювання є вимоги щодо типів кріплень рейок до шпал, норми щодо кількості шпал, перехідних кривих та інші подібні приписи. Це контрастує із нормативами, що застосовуються в Чехії, де вимагається будувати колії в спосіб та з матеріалів, які здатні забезпечити безпеку, очікувану швидкість та мінімальне поперечне прискорення (тряску). Матеріали, технологічні рішення, спосіб кріплень чи кількість шпал в нормах Чехії не регламентуються.

Приклади: місто Львів має потребу відновлення короткої ділянки трамвайної колії по вул.Коперника (фото №1), яка була демонтована у 1980-х. Однак чинний ДБН це забороняє через неможливість витримати відстань 20 метрів до будинків. Водночас в польському місті Щецин, на одній з нових трамвайних ліній на вул. Krasinskiego відстань від колії до житлових будинків подекуди складає менше 5 метрів (фото №2). В проєкті трамвайної лінії передбачили сучасні технології зменшення шуму й вібрації та заміну фасадних вікон в деяких будинках.

Фото №1: вулиці Львова…

та фото №2: вулиці та Щецина. Джерело: Google Streetview.

Проблема 3. Надмірні запаси

Так само, як і з будівництвом міських вулиць з широкими смугами та великими радіусами (на відміну від ЄС), радянська гігантоманія зачепила і будівництво інфраструктури електротранспорту. Як наслідок, ДБН вимагають будівництва трамвайних ліній в такий спосіб, щоб максимізувати теоретичну пропускну здатність системи: максимальні радіуси, мінімальні одноколійні ділянки, великі смуги відводу тощо, без врахування високої вартості таких рішень й того, що називається Cost-Benefit Ratio - співвідношення витрат та вигоди. 

Найбільш яскравим прикладом завищених вимог є радіуси кривих. Згідно з ДБН, мінімальний радіус кривої швидкісного трамвая складає 400 метрів (в утруднених умовах не менше 200), що навряд чи буде можливим в уже збудованому міському середовищі. Для порівняння, обмеження в Італії для швидкісного трамвая складає всього 40 метрів. В Італії навіть при будівництві метрополітенів застосовується більш ліберальний мінімальний радіус кривої, а саме 150 метрів. 

На практиці це означає, що в Італії (чи іншій країні ЄС) лінія швидкісного трамвая (LRT) може здійснити поворот під 90 градусів в наявній забудові, а в Україні це неможливо. ДБН віддають пріоритет високій теоретичній швидкості всіх ділянок лінії, й не дають простору для адаптації під середовище та врахування потреб та можливостей міста. Це фактично робить нові лінії неможливими.

Приклад: Кантони Цюрих та Ааргау відкрили у 2022 році лінію швидкісного трамвая Limmattalbahn, вписану в наявні просторові умови. В деяких місцях лінія повертає під кутом 90 градусів із радіусом 45-50 метрів. Норми СРСР та України повністю забороняють такі проєкти, бо рух на таких ділянках буде "недостатньо швидкий" для нас - нам треба радіус мінімум 200 метрів. Й ще в "чудернацьких швейцарців" немає огородження, є перехрещення з дорожнім рухом - це все в нас теж неприпустимо.

Швидкісний трамвай у Швейцарії має радіуси менше 50 м. Фото: Google Streetview.

Інший приклад: ДБН України приписують, що нові трамвайні лінії повинні проєктуватись двоколійними (припустима частка одноколійними ділянок мінімальна). Для більшості умов це розумне й потрібне рішення, однак не для всіх. Є лінії та є просторові умови, де переважно одноколійне планування цілком виправдане й дозволяє забезпечити потрібний рівень сервісу, й вкластися в бюджет. В Європі таких надмірних приписів немає. Наприклад, у швейцарській Лозанні збудована лінія швидкісного трамвая (LRT) з численними одноколійними ділянками (див. фото), схожі приклади можна знайти в інших містах та країнах. В Україні б така "слабкість" не пройшла.

Одноколійна лінія швидкісного трамвая в Швейцарії. Фото: Google Streetview.

Розпорядчий метод нормування в Україні, який диктує надмірні параметри та вимоги, призводить або до нераціонально високої вартості, або до неможливості будівництва інфраструктури електротранспорту. Швидкісний трамвай (LRT) міг би проєктуватись у крупних містах України, наприклад замість метро (ще один зарегульований Москвою вид транспорту), однак з чинними нормами це по суті неможливо. Не дивно, що цей вид транспорту існує лише в Кривому Розі та Києві, успадкований з часів СРСР.

Проблема 4. Типові рішення замість інженерії

Остання група норм - це норми, які передбачають використання "заготовок" замість застосування інтелекту інженерів, програмного забезпечення чи світових досягнень. Замість встановлення критеріїв або цільових показників та обмежень для інженерів, українські норми часто зводяться до вибору цифр із таблиць. Інколи ці таблиці досі існують російською мовою в радянських документах, а інколи й перекладені та внесені в ДБН та ДСТУ. 

Приклад таблиці типових рішень з радянських нормативів.

В нормах Чехії чи Італії теж наявні таблиці, однак не в такій мірі й не для тих цілей, як прийнято в радянській школі. Як наслідок, норми в Україні дають дуже вузький коридор для проєктування без можливості творчої свободи та індивідуальних рішень. Роль інженерів замість пошуку рішень й здійснення розрахунків, тобто замість інженерної роботи, зводиться до вибору варіантів із заготовок, які хтось зробив 40 чи навіть 60 років тому. 

Висновки

Нормативна база України є частиною державної політики. Закони, постанови Кабміну, ДБН, ДСТУ, інструкції та порядки. Якщо коротко оцінити поточний стан державної політики в дослідженій галузі, то можна зафіксувати такі висновки:

1. Чинна нормативна база України станом на 2025 рік не сприяє модернізації й розвитку електротранспорту, а навпаки перешкоджає їм. Численні заборони, обмеження, директивні приписи та надмірні запаси призводять або до відсутності нових проєктів, або ж до надмірної потреби простору, матеріалів та коштів. 

2. Нормативна база України в цій галузі суттєво відмінна від практики й норм держав-членів ЄС, натомість відтворює та наслідує радянсько-російську школу планування та проєктування й досі містить посилання на десятки документів, затверджених в Москві. 

3. Архаїчна й неєвропейська нормативна база України суперечить цілям й стратегічним заходам Національної транспортної стратегії України та  Стратегії розумної й сталої мобільності ЄС, зокрема тих, де оголошено курс на збільшення ролі міського електротранспорту й зменшення частки двигунів внутрішнього згоряння. Норми України по суті роблять неможливим досягнення цих амбітних цілей. Якщо Україна справді хоче мати шанс досягати поставлених цілей, вона повинна модернізувати свої норми.

Україна - це частина Європи, вже давно не російська колонія. Однак в галузі нормування інфраструктури громадського електротранспорту ми і досі – частина "русского мира". Перехід на європейські підходи та європейські стандарти не тільки бажаний, а й необхідний. Україні слід продовжити перехід на параметричний метод нормування у будівництві замість розпорядчого (радянського) методу. Перші кроки до цієї реформи були зроблені роки тому, навіть внесено зміни в Закон "Про будівельні норми", однак до реальних змін поки що не дійшло. Повний перехід України на європейські стандарти (EN), в т.ч. єврокоди –  теж назріла й потрібна зміна державної політики, яка також, на жаль, незавершена. Автори висловоюють сподівання й обережний оптимізм, що політичні заяви про швидку європейську інтеграцію та безумовний європейський курс України знайдуть прояв у всіх сферах державної політики, зокрема й в тій, якій присвячено наше дослідження.

Примітка: Нормативні посилання на описані в тексті вимоги й відмінності будуть наведені у звіті про дослідження, публікація якого очікується в березні 2025 року на сайті ГО "Vision Zero". 

Автори: Віктор Загреба та Антон Гаген ГО “Vision Zero". Статтю вперше опубліковано на порталі “Центр транспортних стратегій” 28.02.2025 року.

Віктор Загреба та Дем’ян Данилюк (громадська організація “Vision Zero”) аналізують Національну транспортну стратегію в контексті питань міської мобільності.

Нова версія Національної транспортної стратегії України (НТСУ) до 2030 року схвалена Кабміном 27.12.2024 "під ялинку" без прес-релізів та публічних коментарів. Як виявилось, документ містить досить багато розумних й правильних оцінок та формулювань щодо громадського транспорту як компоненту сталої міської мобільності. Водночас він залишає враження про перевагу форми (обсягу тексту) над змістом, й не показує навіть приблизно стратегічне бачення держави щодо сектору місцевого громадського транспорту. Зрештою, такого бачення в України й раніше не було. Втім, нова редакція документу дає обнадійливі сигнали про те, що зміни в правильному напрямку все-таки можливі навіть у найближчі роки.

На початку відзначимо кілька позитивних аспектів, які вдалося виділити з офіційного галузевого документу, які стосуються громадського транспорту (ГТ) та міської мобільності.

Позитивні аспекти НТСУ стосовно громадського транспорту й міської мобільності

1) "Якісні пасажирські перевезення та безперешкодна мобільність" виділені в окрему Стратегічну ціль №2. Сталося це не з ініціативи української сторони, а як пряме копіювання з пункту з "Плану України", в якому чітко записано три цілі, які мала містити нова стратегія. 

2) Електротранспорт - трамваї й тролейбуси - присутній в документі в різних частинах, й в декількох випадках перелічений разом із іншим "зеленим" транспортом - електромобілями, електробусами, й транспортними засобами на газу. Це поєднання можна оцінити позитивно, бо тролейбус - це найкращий електробус!

3) Цікавий й широкий огляд проблем у сфері громадського транспорту: проблеми з плануванням маршрутів, особливо приміських, занепад та часто відсутність ГТ в сільських громадах, застарілий й малий рухомий склад, непридатність для маломобільних груп та інше. Багато разів згадує стратегія про "низьку якість перевезень".

4) Згадуються й підтримуються Плани сталої міської мобільності (ПСММ), які поки що відсутні в національному законодавстві, але які присутні в aquis ЄС та є найпоширенішим планувальним документом. Міста з населенням понад 50 тис заохочуються розробити ПСММ до 2027 року. 

5) Часто згадано про фізичну (не)доступність громадського транспорту, яку в тексті називають також інклюзивністю та безбар’єрністю. Речення на цю тему накидані по всьому документу - часом доречно, а часом й ні. 

6) В кількох місцях НТСУ заявляє про велосипеди як засіб мобільності, потребу розбудови велоінфраструктури в населених пунктах та між ними, яка також потрібна як відповідь на тренд новітніх засобів мікромобільності (електровелосипеди, самокати, моноколеса). Це позитивні згадки й правильний хід думок. 

Негативні аспекти НТСУ стосовно громадського транспорту й міської мобільності

1) Не простежується стратегічного бачення, як держава збирається вирішувати системні проблеми в секторі ГТ. В додатку міститься кілька заходів, наприклад, про внесення змін в Постанови КМУ 25-річної та 15-річної давності, однак ці зміни не мають навіть теоретичних шансів вирішити системні проблеми. Стратегія, по суті, не передбачає не те що втілення реформ, а навіть наміру розробити реформи. За одним винятком.

2) Єдиною реформою хоча б номінально можна вважати курс на впровадження механізму PSO, однак й ця реформа зміщується в часі ще на 2 роки. Це євроінтеграційне зобов’язання України ще від 2015 року, яке ВРУ не змогла вчасно виконати за 9 років й далі не поспішає з цим. В профільному Комітеті ВРУ лежить без розгляду 6 законопроєктів на цю тему, й тепер НТСУ пише, що Мінінфраструктури має у 2026 році розробити ще один.

3) У НТСУ простежуються спроби додати "батога" в сфері ГТ (контроль, нагляд, боротьба з нелегальними перевізниками), але не видно "пряника". Чи планує держава спрямувати частину майбутніх конфіскованих активів РФ на співфінансування модернізації застарілої інфраструктури (криві рейки, зношені контактні мережі, вітер та холод в депо)? Або, хоча б теоретичні наміри співфінансування рухомого складу, щоб скоріше вивести з експлуатації старі й недоступні для маломобільних осіб трамваї? Таких намірів не зазначено.

4) Безбар’єрність (доступність, інклюзивність) громадського транспорту згадується на словах багато де в тексті, однак ці згадки не підкріплені діями. В принципі, існують інші розлогі національні документи на цю тему, й заходи описані там. Однак, якщо вже автори НТСУ так багато про цей аспект згадують, то непогано було б прописати хоча б кілька стратегічних заходів. Їх немає.

На шляху до якості й безперешкодності

Далі ми оглядаємо опис проблем, завдань й заходів стратегії, даємо їм оцінку та пробуємо зробити практичні висновки: як міста та організації громадянського суспільства можуть використати положення НТСУ як привід для адвокації потрібних рішень, що стратегічно сприяють сектору громадського транспорту? Найбільше уваги далі ми зосередили на розборі контенту під Ціллю 2: "Забезпечення якісних пасажирських перевезень та безперешкодної мобільності", хоча також оглядаємо й Ціль 3, в якій згадано "декарбонізацію".

Підвищення якості послуг

Твердження про "незадовільну якість послуг" транспортної галузі Україні зустрічаються в стратегії неодноразово. Мовляв, це – ключова наша проблема. Хоча, чи це справді проблема, чи скоріше наслідок інших, структурних проблем? Та й як вимірювати цю якість послуг? В самому тексті НТСУ зазначено, що в Україні немає критеріїв для визначення якості, а отже вимірювати й оцінювати її неможливо. Розуміння "проблеми якості" пояснено авторами так: "...пасажирські перевезення характеризуються недостатнім рівнем якості послуг через системну відсутність інвестицій, застарілий рухомий склад, невідповідність пасажиромісткості автобусів обсягам пасажиропотоків, неофіційна діяльність великої кількості перевізників тощо." 

Оцінка: Автори загалом згодні з НТСУ в тому, що ГТ в Україні часто має низький рівень, тільки не "якості", а скоріше рівень сервісу (Level of Service). Це міжнародне поняття включає багато показників, які вимірювано характеризують "якість послуг" ГТ в будь-якій країні, провінції чи громаді: періоди та частоту курсування, географічну доступність (% домогосподарств у радіусі доступності до зупинки - в Україні це 400 м для міст й 800 для сіл), стан та клас рухомого складу, наявність низької підлоги та ін. Вимірювати багато які з цих показників можливо навіть зараз, не вносячи зміни в законодавство. А от щоб розібратись з причинами цього наслідку, стратегія в це не заглибилися, обмежившись загальними фразами й натякаючи, що в усьому винні органи місцевого підприємства й перевізники. Такі, мовляв, нехороші люди - й не інвестують, й рухомий склад в них поганий, а деякі ще й неофіційно працюють. Це схоже на підхід звинувачення жертв (Blame the victims), який має на увазі, що держава та її транспортна політика не несе відповідальності за плачевний стан справ в секторі, й тому держава не має нічого робити, крім, хіба що, примушувати цих "нехороших чолов’яг" до того, щоб вони стали хорошими.

Висновок: курс НСТУ "на високу якість" можна інтерпретувати так, що всі індикатори рівня сервісу слід вимірювати та підвищувати, на всіх рівнях, де існують послуги ГТ. Робити це можна вже зараз, для цього не потрібні особливі інструменти. Міста та громади можуть посилатись на виконання НТСУ й письмово звертатися до Президента, КМУ та ВРУ з проханнями вжити необхідні дії на рівні держави. Наприклад, просити про скасування архаїчних законодавчих та підзаконних актів, порядків, постанов, норм й стандартів, вимагати скорішої імплементації Регламенту ЄС 1370/2007 про PSO та просити передбачення окремих рядків в планах відновлення (за кошти майбутніх конфіскованих активів РФ) на модернізацію інфраструктури електричного ГТ й оновлення РС. Міські, селищні й сільські громади можуть аргументовано стверджувати, що без системних змін державної політики підвищити рівень сервісу їм не вдасться, й міста не зможуть наблизитись до виконання цілей НТСУ. Державна політика повинна базуватись на цілях НТСУ та максимально сприяти її реалізації. Зараз затверджені державою документи не сприяють, а частіше перешкоджають зростанню рівня сервісу ГТ.

Маршрутні проблеми. Стратегія в загальних рисах згадує про системні організаційні проблеми в секторі ГТ. В ній пишуть, що: "Управління розвитком мережі транспортного сполучення … є недостатньо ефективним…" .  НТСУ також пише про потребу "поліпшення сполучення між регіонами, територіальними громадами та населеними пунктами", тобто про краще сполучення крізь адміністративні межі. Окремо згадують й про забуту сільську місцевість та віддалені населені пункти. Як визнають автори НТСУ, відсутність регулярного пасажирського сполучення для частини мешканців сільської місцевості є проблемою державного характеру. Для контрасту, в НТСУ кількаразово згадується про потребу організовувати маршрути ГТ від населених пунктів до аеропортів, що розташовані в радіусі 200 кілометрів від них. Не ясно, в чому полягає проблема державного рівня з доїздом людей до аеропортів у 2024 році, коли цивільна авіація вже три роки не працює, економіка просіла, населення зменшилось та збідніло. Й навряд чи проблема доїзду з громад в міжнародні аеропорти гостро постане після відкриття авіарейсів.

Завдання у документі сформульовані, як зазвичай, абстрактно: "удосконалення мережі маршрутів транспорту …" та "формування ефективної мережі …" ; Транспортне планування згадано теж абстрактно, епістолярною мовою: запровадження комплексного планування надання транспортних послуг … як складової частини стратегічного планування розвитку транспорту на таких територіях." Також згадується створення пересадкових хабів й знов про потребу забезпечення перевезень до аеропортів.  У плані заходів НТСУ зазначено пункт "Удосконалення системи регіонального розвитку автомобільного транспорту", відповідно до якого всі ОДА/ОВА мають розробити й затвердити якісь "регіональні програми розвитку" громадського транспорту. В чому зміст таких "програм", якщо вони не підкріплені фінансовими інструментами? Яка ймовірність того, що цей захід на вирішення хоч якихось з системних проблем, й чи має сенс витрачати час службовцям ОДА/ОВА на ці формальні "програми розвитку"?

Оцінка: Неоптимальна організація маршрутів ГТ справді є проблемою в Україні. Наприклад, часто трапляється накладання приміських маршрутів на міські, що результує в рух "сільських" автобусів в самісінький центр великих міст всупереч транспортній політиці й плануванню цих міст, утворенню імпровізованих приміських "автостанцій" в центрах міст та інше. Для деяких міст притаманні й внутрішні проблеми конфліктуючих маршрутів, коли комунальні тролейбуси повністю дублюються приватними автобусними. Автори стратегії зупинились за крок до того, щоб назвати головну проблему - застаріла, недієва й часто корумпована система призначення маршрутів, в центрі якої стоять "конкурси" та конкуренція перевізників за пасажира, а не транспортне планування й не координація. 

Перелік й повноваження організаторів перевезень, принципи організації маршрутів, запобігання дублюванню, перелік та й компенсації за "пільгові" категорії пасажирів, збір та облік оплати, механізми дофінансування збиткових маршрутів - це все потребує продуманих й системних змін державної політики в одному ключі із розвитком інституцій міських агломерацій та міжмуніципального співробітництва. Організація маршрутів має здійснюватись на основі реальної мобільності людей та з використанням доказового транспортного планування, а не на основі адміністративних меж та застарілих "конкурсів".

"Конкурси" повинні застосовуватись в інших галузях, як-от архітектурні конкурси або конкурси на керівників державних підприємств - але не до маршрутів громадського транспорту. Про ці системні проблеми НТСУ не згадує. Натомість вона планує зміни до постанов КМУ від 2008, 1997 та інших років - "удосконалення порядків, правил, процесів й процедур. Які б не були ці зміни, вони не вирішать фундаментальні проблеми галузі. Фігурально висловлюючись, якщо "лада" 1989 року наскрізь поржавіла й застаріла, можна, звісно пробувати її варити, шпаклювати й фарбувати, а можна напружитися й націлитись на купівлю нового (електро)мобіля. Всі оці "удосконалення"  - вони про фарбування "лади", а не про зміни. 

Висновок: якщо сприймати положення НТСУ в оптимістичному ключі системних змін, які потрібні для логічної, економічно доцільної та зручної для людей системи маршрутів ГТ, то виконання Цілі 2 цілком заслуговує на підтримку та подальшу адвокацію з боку громад. Міністерство та комітет ВРУ, разом з громадами й за підтримки міжнародних партнерів, могли би в ближчі рік-два розробити нову державну політику, базуючись на досвіді й практиках Австрії, Німеччини чи Швеції. Й потім внести необхідні системні зміни до законодавства й підзаконних актів. Для уряду доступно напрочуд багато ресурсів міжнародної технічної допомоги, які б підтримали розробку такої нової політику. Однак це потребує політичної волі, візійності та ініціативи. Візії "електромобіля", а не "лади". Ну а поки цього немає, то будь-які ініціативи знизу щодо оптимізації мереж маршрутів, зокрема в масштабах міських агломерацій, можна вважати такими, що відповідають НТСУ. Й такі процеси оптимізації варто ініціювати й рухати вперед хоча б на папері, всупереч тому, що держава цьому поки що не сприяє.

Декарбонізація транспорту. В комбінованій Цілі 3 "Безпечний, людиноцентричний, екологічний та енергоефективний транспорт з курсом на декарбонізацію" викладено положення щодо курсу на "чистий транспорт" - і громадський, і не тільки.  Мовою стратегії це названо "екологізація громадського та індивідуального автомобільного транспорту". Серед проблем Кабмін затвердив, що "транспортні засоби перевізників та індивідуальні транспортні засоби є недостатньо енергоефективними та екологічно безпечними", стрімке старіння автомобільного парку транспортних засобів в Україні у комерційних перевізників та приватних власників. Пише НТСУ про скорочення кількості "екологічно сприятливих" CNG-газових заправок. 

Оцінка. Численні згадки "екологізації" та "екології" - ознака, що автори на "заморочувались", щоб розібратись в поняттях й відрізняти забруднювальні речовини (які люди вдихають й отримають негативний вплив на здоров’я), парникові гази (які йдуть в атмосферу й впливають на клімат) та вплив на довкілля (на тваринний, рослинний світ й негативний соціальний вплив - наприклад, від будівництва доріг). Це все узагальнено словами "екологія", "екологічність", що є загалом застарілим та ненауковим підходом. 

Висновок: громади й громадські організації можуть робити все, що хочуть для переходу на "екологічні" енергоносії для громадського транспорту, й це буде відповідати НТСУ. До екологічних носіїв у визначенні НТСУ належать не тільки електричний струм, але й зріджені автомобільні гази, а також водневі паливні елементи. Конкретних реформи чи інструментів підтримки цього переходу стратегія не передбачає. Очевидним є тільки одне: закупівля комунальними чи приватними підприємствами рухомого складу на дизельному пальному суперечить Національній стратегії. Однак, водночас, такі закупівлі ніяк не обмежені, якщо автобуси відповідають вимогам "Євро-5".

Наскрізні теми НТСУ щодо громадського транспорту

Наостанок опишемо декілька верхньорівневих питань, які виникли після ознайомлення з текстом й додатками нової стратегії.

1. Відповідність НТСУ стратегіям ЄС під питанням. В преамбулі НТСУ є згадка, що стратегія "враховує та відповідає положенням" міжнародних угод та документів ЄС зокрема Паризької угоди (кліматичної) та Стратегії сталої та розумної мобільності ЄС (EU Sustainable and Smart Mobility Strategy, 2020). Однак чи насправді це так, й наскільки їх положення віддзеркалені в НТСУ – відповідь на це може дати порівняльний аналіз. Поки що автори побачили дуже мало подібностей між НТСУ та європейською стратегією. 

2. Змішування. В НТСУ в одних й тих самих реченнях змішано місцевий громадський транспорт, міжобласний, міжнародний та навіть залізницю, час від часу виникають й аеропорти. Місцевий громадський транспорт повинен бути окремим предметом аналізу, стратегування і державної політики, й змішувати в одних положеннях все підряд - від сільських "маршруток" до майбутніх високошвидкісних потягів на Варшаву, просто на тій підставі, що "це все перевозить пасажирів" - це контрпродуктивно й нелогічно. Приклад з Берліна: міська залізниця (S-Bahn), метро, трамваї та автобуси складають єдину систему, й їхні маршрути виходять на десятки кілометрів за адміністративні межі міста. А от регіональні потяги та потяги далекого сполучення (різних перевізників, публічних та приватних) - вже є національним рівнем планування і стратегування.

3. Велосипедна інфраструктура. Велоінфраструктура знайшла своє серйозне місце в тексті НТСУ, що можна відзначити позитивно. Під Ціллю 2 описано, що: "Недостатнім порівняно з державами — членами ЄС є рівень розвитку в Україні велосипедної мобільності. Згідно з опитуванням Євробарометра, у 2019 році 8 відсотків громадян ЄС вважали своїм основним видом транспорту приватний велосипед або скутер. Згадано й про те, що: "зросла популярність інших засобів мікромобільності (самокати, електросамокати, моноколеса тощо)." Ці правильні заяви мали би перетворюватись на програму співфінансування в рамках Державного фонду регіонального розвитку: держава фінансує, наприклад, 75% від проєктів будівництва велосипедної інфраструктури в громадах. 

4. Безбар’єрність. У НТСУ багато разів в різних місцях йдеться про тему фізичної доступності рухомого складу для маломобільних груп. Це, безумовно, велика проблема, гострота якої лише підвищилась в останні 3 роки. Й що? Насправді низька підлога вже давно стала "гігієнічним фактором" при закупівлі комунального рухомого складу: в тендерних документах завжди є вимога про низьку підлогу хоча б на частині площі. На підтвердження цього, в НТСУ згадано, що 70% тролейбусів "пристосовані до потреб осіб з інвалідністю та маломобільних груп населення". Та чи справді людина на візку може самостійно зайти в ці 70% тролейбусів? Навряд чи. Зазвичай тролейбус зупиняється за 50-100 см від платформи зупинки, часто через те, що в ДБН існують архаїчні вимоги про "кишені",  й водій фізично не може зупинити тролейбус впритул до бровки. Багато накиданих по тексту речень про безбар’єрність, інклюзивність й доступність виглядають як штучні квіти – декоративне оздоблення без практичного сенсу чи стратегічного бачення. Змістових питань інфраструктурної доступності ГТ стратегія не торкнулася.  

Автори: Віктор Загреба та Дем'ян Данилюк, ГО “Vision Zero". Статтю вперше опубліковано на порталі “Центр транспортних стратегій” 30.01.2025 року.

4 вересня 2024 року ГО “Vision Zero” оприлюднила аналітичний документ “Рекомендації щодо імплементації зобов'язання з надання суспільно важливих послуг (PSO) з перевезень до законодавства України на основі Регламенту ЄС 1370/2007”. Імплементація PSO в транспорті є одним з зобов’язань України відповідно до Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яке не було вчасно виконано Верховною Радою України. 

Експерти ГО “Vision Zero” проаналізували альтернативні законодавчі документи, які зареєстровані у Верховній Раді ще від 2021 року. Перший - урядовий законопроєкт №4583 “Про внесення змін до деяких законів України щодо суспільно важливих послуг з перевезення пасажирів автомобільним та міським електричним транспортом”. Цей 4-сторінковий документ, за висновком аналізу, є дуже коротким та очевидно недостатнім для реформування правил гри в галузі. До того ж, він отримав критичний висновок від євроінтеграційного комітету Верховної Ради України та критику з боку громадських організацій. Як стало відомо, створений він був за закритими дверима, без консультацій із органами місцевого самоврядування й громадським сектором.

Висновки аналітичного документу підкреслюють, що урядовий законопроєкт №4583 від 13.01.2021 року є недостатнім для впровадження положень Регламенту ЄС 1370/2007. Відсутність супутніх законопроєктів щодо змін до Бюджетного кодексу та законодавства про публічні закупівлі робить практичне застосування PSO майже неможливим. 

У відповідь на урядовий документ, в парламенті в лютому 2021 року був зареєстрований значно змістовніший депутатський пакет з п’яти законопроєктів: №5149 від 25.02.2021 року обсягом 60 друкованих сторінок, та чотири на його доповнення: № 5150, №5151, №5152, №5185, які мають підтримати положення головного законопроєкту, гармонізуючи з ним Бюджетний кодекс, Податковий кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про публічні закупівлі". Автори рекомендацій оцінили цей законодавчий пакет як “значно більш детальний та продуманий з точки зору заходів, які необхідні для реформування сфери міського громадського транспорту”.

На основі проведеного аналізу, ГО "Vision Zero" закликає Верховну Раду взяти за основу саме депутатський пакет законопроєктів, який в перспективі дозволить укладати довгострокові зобов'язання між замовниками та перевізниками, покращить фінансовий стан й якість транспортних послуг. 

У підсумку документ містить висновки та чотири рекомендації для народних депутатів України:

1. Реальне реформування замість формального «прийняття євроінтеграційного закону». 

   Автори наголошують, що Україна потребує імплементації Регламенту 1370/2007 не тільки для того, щоб прозвітувати про ще один виконаний пункт зобов’язань перед ЄС, а щоб відкрити можливість вивести галузь міських й приміських пасажирських перевезень із тривалої й важкої кризи. Ця галузь має велику кількість та національний масштаб накопичених проблем. Вони нагадують, що громадський послуг – це важлива соціальна послуга для більшості українців, адже понад половина домогосподарств України станом на 2024 року не мала жодного автомобіля. 

2. Складні проблеми потребують складних рішень, а проблеми громадського транспорту безумовно є складними. 

   “Досвід України показує, що складні проблеми державної політики неможливо вирішити короткими й непродуманими проєктами законів, які розробляються нашвидкуруч без участі зацікавлених сторін. Ми рекомендуємо законодавцю відмовитись від цієї нежиттєздатної практики й застосовувати дієві методики й алгоритми розробки державної політики“ – йдеться у рекомендаціях.

3. Взяти депутатський пакет законопроєктів №№ 5149, 5150, 5151, 5152 та 5185 за основу для подальшої роботи над імплементацією Регламенту ЄС 1370/2007 в Україні.  

   В документі наводяться конкретні причини, чому депутатський пакет законопроєктів є значно ближчим до можливості імплементації Регламенту в Україні, ніж короткий й недалекоглядний урядовий документ.

4. Розробляти державну політику щодо міст та громадян за участі міст та громадян. 

   Автори стверджують, що урядовий проєкт закону 4583 був розроблений без участі головних зацікавлених сторін – органів місцевого самоврядування. Більше того, він став несподіванкою для них. Цю хибну практику не слід повторювати й продовжувати. 

Крім рекомендацій, документ містить короткий огляд основних положень Регламенту ЄС 1370/2007 “Про громадські послуги пасажирських перевезень залізничним і дорожнім транспортом”, що може бути корисним для читачів, які стикаються з темою вперше. 

Запрошуємо перейти до перегляду аналітичного документу “Рекомендації щодо імплементації зобов'язання з надання суспільно-важливих послуг з перевезень (модель PSO) до законодавства України на основі регламенту ЄС 1370-2007” натиснувши на картинку:

Імплементація PSO до законодавства України було одним з пунктів Резолюції Всеукраїнського форуму міської мобільності, що відбувся у м. Львів, 26-28 квітня 2023 року за участі понад 150 представників і представниць міських рад, підприємств, громадських організацій. У пункті 4 Резолюції йшлося, що Україна повинна якомога скоріше імплементувати Директиву Європейської Комісії 1370/2007 відповідно до пункту 1875 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (щодо громадських послуг пасажирських перевезень залізничним і автомобільним транспортом), оскільки це відкриє можливість містам перейти до сучасної та сталої системи закупівлі транспортної роботи замість застарілої й неефективної системи конкурсів для автобусних маршрутів. 

ГО "Vision Zero" заснована у 2016 році та зосереджує зусилля на трьох стратегічних напрямках навколо теми "Zero" у секторі мобільності: підвищення безпеки дорожнього руху з метою досягнення нульової смертності, розвиток беземісійного (електричного) громадського транспорту та безбар'єрність транспортної інфраструктури та послуг.

Автомобілеволодіння та автомобілекористування мають значний, але водночас різний вплив на міську мобільність та її різні види. Яким є рівень автомобілеволодіння серед українців та українок?

Громадська організація “Vision Zero” та дослідницька агенція "Info Sapiens" провели дослідження рівня автомобілеволодіння за допомогою методу CATI (computer-assisted telephone interviews). Він передбачає телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. 

За його результатами, більш ніж половина українців не користуються автомобілями. Такі дані отримала дослідницька агенція Info Sapiens, яка проводила опитування на замовлення нашої громадської організації.
Найбільша кількість безавтомобільних домогосподарств зафіксована на Сході країни – 57,2%, найменша кількість – 39,4% на Заході.

Натисніть на це зображення, щоб прочитати повну версію дослідження:

Середня швидкість трамваїв в містах України становить 13,5 км/год. Цей показник не відповідає державним будівельним нормам ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", які передбачають маршрутну швидкість цього виду електротранспорту 15-20 км/год. Цього рівня досягають менше третини усіх чинних трамвайних маршрутів у країні, а серед міст – лише два міста. Про це свідчить дослідження, проведене громадською організацією "Vision Zero", повідомляє сайт Асоціації “Енергоефективні міста України”.

Найшвидшими є трамвайні мережі Кривого Рогу (15,4 км/год), Києва (15 км/год) та Запоріжжя (14,7 км/год). На думку авторів дослідження, гарні показники цих міст викликані тим, що вони мають значно більшу кількість трамвайних ліній на відокремленому полотні та на вулицях без інтенсивного руху автомобілів, ніж інші міста. Найповільніше трамваї курсують у Дружківці (11,8 км/год), Львові (12,1 км/год) та Конотопі (12,2 км/год).

Як пришвидшити трамваї?

Для поліпшення трамвайного руху в містах України автори дослідження пропонують кілька рекомендацій органам державної влади та місцевого самоврядування. Передусім, центральним органам виконавчої влади необхідно визнати, що проблеми трамвайного транспорту мають загальнодержавний характер, а тому потребують дій на рівні держави у вигляді оновленої державної політики й механізмів фінансування.

По-друге, держава має створити механізми державного й міжнародного фінансування для оновлення трамвайної інфраструктури. І третя рекомендація на рівні держави стосується запровадження системи операційного фінансування громадського транспорту відповідно до Угоди про асоціацію та Регламенту ЄС 1370/2007 (зобов’язання з надання публічних транспортних послуг та оплата "транспортної роботи" операторам).

Рекомендації ГО "Vision Zero" органам місцевого самоврядування передбачають наступні заходи:

• при ремонтах, реконструкціях та новому будівництві трамвайних ліній забезпечувати конструктивно відокремлений рух трамваїв від автомобільного потоку або таку організацію дорожнього руху, щоб розклад руху трамвая не залежав від завантаженості вулиць; 
   
• забезпечити за допомогою організації руху пріоритет руху трамваїв на нерегульованих перехрестях та організувати адаптивне регулювання руху з пріоритетним проїздом трамваїв на перехрестях зі світлофорним регулюванням; 
   
• переглянути розклади руху маршрутів в бік прискорення на лініях після реконструкцій, капітальних чи поточних ремонтів та після оперативного усунення технічних недоліків інфраструктури, що призводять до обмежень швидкості;
   
• оновлювати застарілий рухомий склад трамваїв на сучасний, що відповідає вимогам безбар’єрності та енергоефективності, зокрема із залученням (майбутнього) державного співфінансування міжнародних джерел.
  Методологія дослідження

Команда ГО "Vision Zero" в межах "Дослідження трамвайних систем у містах України у 2023 році" проаналізувала 13 із 18 наявних в Україні трамвайних мереж (без окупованих міст). Ці системи складаються зі 106 маршрутів загальною протяжністю 2103 км.

Праця не враховує лінії швидкісного трамвая, оскільки цей вид транспорту не є міським трамваєм й скоріше належить до категорії LRT (Light Rail Transit). Цей вид транспорту в Україні діє в Києві та Кривому Розі. Для цих міст враховано дані лише з маршрутів звичайного трамвая.

Дослідження проведено на основі паспортних даних трамвайних маршрутів та розкладів руху, наданих комунальними підприємствами-перевізниками. У містах, в яких комунальні підприємства відмовились у наданні даних, автори дослідження змушені були користуватись іншими джерелами, що могло вплинути на точність даних та похибку результатів.

Натисніть на це зображення, щоб ознайомитися із повною версією дослідження:

Вона була організована Національним інститутом розвитку інфраструктури в рамках Тижня безпеки дорожнього руху. В онлайн-події взяли участь понад 150 учасників й учасниць, що представляють державні органи й установи, органи місцевого самоврядування, а також громадські й інжинірингові організації.

Віктор виступив з презентацією на тему "Дороги з трьома смугами руху як частина підходу «Vision Zero». Теорія та практика застосування", що базується на досвіді й стандартах Швеції та прикладах ділянок доріг в Україні, які можна “перетворити на Швецію” з досить невеликими зусиллями й фінансовими затратами, й досягнути на них нульової смертності. 

"Особливість доріг зі схемою 2+1 полягає в тому, що вони дозволяють радикально підвищити безпеку руху й водночас збільшити середню швидкість руху. Це також напрочуд збалансоване рішення, яке не лише щось забирає, але й дає: воно фізично унеможливлює обгони й ліві повороти у недозволених місцях, й водночас дає багато можливостей для безпечних обгонів й захищених лівих поворотів" - відзначив Віктор Загреба. На його переконання, всі ділянки доріг категорії ІІ в Україні можуть й повинні бути перетворені на "скандинавський манер", на схему руху (2+1), адже ширини покриття для цього якраз достатньо. 

Віктор відзначив, що Україна має чинний ДСТУ від 2015 року про трисмугові дороги, й такі ділянки в багатьох областях втілені на практиці, особливо на підйомах. Однак це втілення має суттєві проблеми й недоліки, й часто ці місця є місцями "чорними точками". Головною вадою таких ділянок в Україні є відсутність огородження між напрямками руху, що призводить до катастрофічних ДТП з загиблими людьми. Інші недоліки стосуються способу завершення додаткової смуги, протяжності перехідної зони та дистанції встановлення попереджувальних дорожніх знаків перед закінченням смуги.

Безпечна дорожня інфраструктура є однією з вимог "Маніфесту за безпечні дороги", розробленого в рамках Кампанії "За безпечні дороги", який підписали 40 громадських організацій. Співрозробником й підписантом маніфесту є й ГО "Vision Zero".

15 травня 2024 року на платформі Асоціації “Енергоефективні міста України” в партнерстві з ГО “Vision Zero” відбувся вебінар на тему “Cтійкість муніципального громадського транспорту в умовах енергетичних криз”. У ньому взяли участь 73 учасників та учасниць, що були представниками органів місцевого самоврядування різних міст і комунальних підприємств-перевізників електричного громадського транспорту.

Доповідачами на вебінарі були Ігор Маковцев, заступник міського голови, директор Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради та Володимир Кобець, директор КП “Дніпровський електротранспорт”.

Під час заходу Ігор Маковцев виступив із доповіддю на тему "Адаптація транспортної системи до енергетичних криз та співпраця з енергокомпаніями". Він ознайомив слухачів вебінару з п'ятьма кроками, яких вживає міська влада для мінімізації наслідків енергетичних криз та більшість із яких реалізується у тісній співпраці з енергопостачальними компаніями:

• розроблення графіків погодинних відключень;
• опрацювання варіантів роботи електротранспорту під час введення погодинних обмежень електроенергії;
• моніторинг споживання електроенергії для коригування навантаження в умовах дефіциту електроенергії;
• організація безперебійного живлення світлофорних об’єктів;
• оперативна евакуація рухомого складу.

Доповідь, що була присвячена енергетичній стійкості тролейбусної мережі міста, представив Володимир Кобець. Передусім в ній йшлося про такі кроки, як автономне живлення на тягових підстанціях та застосування батарейних тролейбусів. "В перші блекаути в нас була проблема — оперативне включення тягових підстанцій. Ми розробили шафу власних потреб, де розмістили батареї для резервного живлення", — зазначив Кобець. Одна з основних характеристик цієї шафи — 6 годин автономної роботи при здійсненні перемикань та 10 годин у режимі очікування. Зараз у місті встановлено шість таких об’єктів. "У цьому році планується довести кількість шаф до 11", — уточнив посадовець.

Технічні характеристики батарейних тролейбусів АКСМ-32100D. Джерело: ГО "Vision Zero".

Наступний крок — це застосування батарейних тролейбусів. За інформацією Володимира Кобця, тролейбусний парк Дніпра зараз нараховує 185 транспортних засобів, із них лише 47 машин (у презентації 49) оснащені акумуляторами для руху без контактної мережі. Більшість із батарейних тролейбусів (35 одиниць) мають автономний хід на відстань до 1 км. Це доволі мало, тому місто проводить їхню модернізацію шляхом заміни лужних кислотних акумуляторів на сучасні літій-іонні. Це дозволяє збільшити автономний хід до 4 км без пасажирів і до 2,5 км з пасажирами. "Таких ми вже зробили 12 одиниць, будемо далі продовжувати", — повідомив директор КП "Дніпровський електротранспорт".

Після доповідей спікери відповіли на запитання слухачів. Одне з питань стосувалось встановлення відновлювальних джерел на світлофорних об’єктах. "Потужний світлофорний об’єкт потребує десь 4 — 4,5 кВт. І ці об’єкти знаходяться в забудові, тобто там замало сонячного світла. Тому дуже важко зрозуміти працездатність цієї системи. Подібні системи [генерації] в нас є, більше всього вони використовуються на під’їзних шляхах до міста", — відповів Ігор Маковцев, директор Департаменту транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради.

Переглянути виступи доповідачів на вебінарі та відповіді на запитання можна у записі трансляції:

Більше інформації про кроки міської влади Дніпра до енергетичної стійкості громадського транспорту доступно у презентації за посиланням: https://bit.ly/3V3qLWV

Вебінар був організований в рамках проєкту "Промоція електричного громадського транспорту як елемента державної політики України", що втілюється ГО “Vision Zero” та Асоціацією “Енергоефективні міста України” за підтримки Європейської кліматичної фундації (European Climate Foundation).  

Представляємо вашій увазі рекомендації для реформи державної політики у секторі громадського транспорту в Україні, які наша громадська організація представила 12 квітня 2024 року у Львові під час круглого столу "Врятувати громадський транспорт: 10 дій на рівні держави".

У січні 2024 року Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України ініціювало нараду за участю представників органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств та громадських організацій з питання удосконалення нормативно-правового регулювання у секторі електротранспорту.

На нараді обговорювалися актуальні проблеми місцевих громад щодо функціонування та розвитку міського електротранспорту та пропозицій щодо удосконалення законодавства у секторі електротранспорту для забезпечення його сталого розвитку. За результатами наради експерти громадського організації "Vision Zero" проаналізували 76 пропозицій від 16 зацікавлених сторін, який розподілили на 6 груп:

• Оновлення законодавства;
• Зміни до "Правил експлуатації трамвая і тролейбуса";
• Зміни до стандартів України;
• Зміни до ДБН;
• Фінансування (кредитування) капітальних видатків;
• Інші проблеми, що потребують розгляду на рівні державної політики.

З цього вийшов документ під назвою “Рекомендації змін у державній політиці для забезпечення належного функціонування громадського транспорту в умовах воєнного стану в Україні та як частини сталого (зеленого) відновлення“, який ми надіслали до Мінінфраструктури.

Рекомендації стосуються чотирьох тем:

• Проблеми кадрів в секторі ГТ;
• Вартості електричної енергії та технічного і правового регулювання у ній;
• Рухомого складу, що переданий містам як гуманітарна допомога;
• Законодавчого регулювання організації пасажирських перевезень і технічного регулювання інфраструктури ГТ.

Кожна тема складається з деталізованих рекомендацій та їх аргументації. Сподіваємося, що представлений документ стане дороговказом для реформування державної політики вже у найближчі місяці.

Для перегляду повної версії рекомендацій, просимо натиснути на картинку нижче, й ви перейдете на PDF-файл:

12.04.2024 р. громадська організація "Vision Zero" організувала круглий стіл на тему “Врятувати громадський транспорт: 10 дій на рівні держави”, який провели у Львові. Його метою було привернути увагу до необхідних кроків у державній політиці, які дозволять містам забезпечити функціонування громадського транспорту в умовах воєнного стану в Україні.

«Громадський транспорт занепадає останні 10 років» – це дуже радикальна фраза, не завжди це так. В Україні спостерігається різна ситуація. У містах періодично з’являються нові трамваї та тролейбуси, й людям це подобається. Справді занепадає інфрастуктура. Проблеми громадського транспорту, за нашими дослідженнями, ще не помітні широкому загалу, однак депутати не бачать браку водіїв та втомлену інфраструктуру», – зазначив під час круглого столу голова правління ГО «Vision Zero» Віктор Загреба.

Ще з 2023 року експерти громадського організації «Vision Zero» починали працювати з новоствореною командою по напрямку громадського транспорту Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України. На початку січня 2024 року була спільна нарада з представниками міст і комунальних підприємств. Загалом понад 50 учасників взяли участь у нараді. Питання були різні: від відсутності водіїв, збільшення тривалості роботи і до фінансування капітальних видатків на інфраструктуру, зокрема, у Херсоні, де все дуже і дуже складно.

Як розповів аналітик, дослідник міської мобільності та громадського транспорту (Львів), ГО «Vision Zero» Дем'ян Данилюк, експерти організації впорядкували усі пропозиції та скарги міст. У результаті вийшло 25 сторінок тексту, які містять 76 пропозицій від 16 зацікавлених сторін.

Проаналізувавши усі пропозиції в лютому, видали рекомендації для покращення роботи громадського транспорту у містах України у різних аспектах:

Проблема кадрів:

• навчання і робота водіїв тролейбусів та автобусів з 18 років;
• внести зміни в нормативну базу для спрощеної процедури залучення водіїв тролейбусів до керування автобусами і навпаки;
• продовжений робочий час водіїв до завершення воєнного стану;
• забезпечити механізм бронювання водіїв від мобілізації у прийнятних часових рамка.

Електрична енергія:

• щодо пропозиції “На постійній основі застосовувати для КП тарифи на електричну енергію, встановлені для населення”, рекомендується не втілювати цю пропозицію;
• розроблення та ухвалення постанови КМУ щодо визначення конкретного документу стосовно коливання цін;
• створювати юридичні можливості та стимули для КП щодо генерування та продажу електричної енергії.

Використання на маршрутах транспорту, отриманого як гуманітарна допомога:

• внести зміни до нормативно-правових актів, що дозволять використання рухомого складу отриманого як гуманітарна допомога, на маршрутах з отриманням доходу (оплати за проїзд).

Реформа державної політики щодо громадського транспорту:

• якомога скоріше імплементувати Регламент Європейської Комісії 1370/2007;
• звернутись до Німеччини та Швейцарії для технічної допомоги в розробці комплексної візії державної політики щодо законодавчого й технічного регулювання громадського транспорту.

Із повною відеоверсією круглого столу Ви можете ознайомитися тут:

https://www.youtube.com/live/Y8rldhGvYE0

4 квітня 2024 р. ГО "Vision Zero" разом Асоціацією "Енергоефективні міста України" провели вебінар на тему "План електромобільності Львова та інтеграція відновлюваних джерел енергії (ВДЕ)".

Цей вебінар відбувся за участі понад 40 учасників та учасниць з 35 населених пунктів України. Галузевими доповідачами були: начальник Управління транспорту Львівської міської ради Орест Олеськів та експерт ГО "Vision Zero" з громадського транспорту Дем'ян Данилюк.

Серед всього, йшлося про "План розвитку електромобільності м. Львова до 2035 року" і те, що він передбачає, а також про можливі сценарії використання ВДЕ для розвитку електромобільності у Львові.

У завершальній частині, учасники та учасниці ставили питання доповідачам. Більш детально про вебінар, доповіді-презентації-питання у публікації за посиланням: https://bit.ly/3VXVeGY А запис трансляції доступний для перегляду ось тут: 

https://youtu.be/0AXjJMrRUp4?si=ZzpUQ0xddwIsOtbf

Вебінар був організований в рамках проєкту "Промоція електричного громадського транспорту як елемента державної політики України", що втілюється ГО “Vision Zero” та Асоціацією “Енергоефективні міста України” за підтримки Європейської кліматичної фундації (European Climate Foundation).  

У лютому 2024 року на сайті наших партнерів Асоціації "Енергоефективні міста України” було опубліковано аналітичний огляд "Зобов’язання з надання транспортних послуг (модель PSO) як частина євроінтеграції України". Він є підсумком дослідження, що було проведене громадською організацією "Vision Zero".

Документ висвітлює поняття громадськи послуг (PSO) в громадському транспорті відповідно до євроінтеграційних зобов'язань України. Публікація базується на Регламенті Європейського Парламенту і Ради ЄС (ЄС) № 1370/2007 від 23 жовтня 2007 року про громадські послуги пасажирських перевезень залізничним і дорожнім транспортом та скасування регламентів Ради (ЄЕС) № 1191/69 та № 1107/70.

Що таке Public Service Obligation?

У контексті законодавства Європейського Союзу, зобов'язання щодо надання публічних послуг — це зобов'язання, покладене на організацію законодавством або договором, надавати послуги, що становлять загальний інтерес на території ЄС. Public service obligation (PSO) можуть діяти в будь-якій галузі суспільних послуг, але поштові послуги, соціальні послуги, енергетика, транспорт і банківська справа — це конкретні сектори, де ця модель є актуальною. 

Євроінтеграційні зобов'язання України щодо транспортного законодавства

Одним із фундаментальних положень Угоди про асоціацію Україна-ЄС є реформування транспортного сектору нашої країни через запровадження моделі PSO у пасажирських перевезеннях громадським транспортом. Попри це, гармонізація українського законодавства з європейськими директивами у цій царині просувається вкрай повільно.

У дослідженні йдеться про те, що втілення євроінтеграційних зобов’язань України у секторі транспорту з боку Верховної Ради перебуває на рівні 19%, що є одним із найгірших секторальних показників. Зволікання із запровадженням моделі PSO в Україні перешкоджає розвитку громадського транспорту та може призвести до руйнації цього сектору. 

Законодавчі зміни для впровадження PSO

Зараз міський та приміський громадський пасажирський транспорт в Україні діє в рамках трьох головних законів: закону 1914-IV "Про міський електричний транспорт", закону 2344-III "Про автомобільний транспорт" та закону 273/96-ВР "Про залізничний транспорт". Це перешкоджає синергії різних видів громадського транспорту та їхньому подальшому розвитку.

Для імплементації положень Регламенту 1370/2007/EC, що є законодавчою основою моделі PSO, Верховна Рада повинна ухвалити низку законопроєктів. "На міському громадському транспорті впровадження Регламенту планується законопроєктом 5149 та ще кількома законопроєктами, які системно доповнюють його: 5150, 5151, 5152 та 5185". Зокрема, законопроєкт 5149 передбачає запровадження моделі PSO, тобто нового механізму з надання послуги перевезення пасажирів, що розглядається як послуга загального економічного інтересу та для здійснення котрої необхідно залучити кошти відповідних бюджетів.

"Якщо ж політики України будуть й далі затягувати з виконанням цих зобов’язань, це може призвести до подальшої руйнації сектору громадського транспорту, до припинення діяльності транспортних підприємств та поступового зупинення надання послуг громадського транспорту в сотнях сіл, селищ й міст України. Це, своєю чергою, буде мати масштабні соціальні, економічні, демографічні та політичні наслідки", — підсумовують аналітики ГО "Vision Zero".

Для перегляду огляду запрошуємо натиснути на зображення нижче, й ви перейдете на PDF-файл:

Україна в 2023 році лише на 2% наблизилась до виконання своїх євроінтеграційних зобов'язань у галузі транспорту, збільшивши частку імплементації європейських директив із 53% до 55%. Такі показники ми отримали, проаналізувавши інформацію з урядового сайту "Пульс Угоди" за підсумками 2023 та 2022 років.

За даними сайту, Кабінет Міністрів України додав до свого "портфелю" два відсоткові пункти, підвищивши показник імплементації з 56% до 58%. Комітет Верховної Ради України (ВРУ) з питань транспорту та інфраструктури не досягнув за рік взагалі жодного прогресу, залишаючись на позначці 19%. Найбільшого прогресу досягли Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України та інші центральні органи виконавчої влади у галузі транспорту, їхній спільний показник виконання Угоди про асоціацію зріс з 33% до 42%.

Скріншот сайту “Пульс угоди” станом на 10.01.2024 року

Станом на 10 січня 2023 року, частка прострочених зобов’язань, за даними урядового сайту, становить:

• Кабінет Міністрів України: 42% невиконання;
• Інші центральні органи виконавчої влади: 68% невиконання;
• Комітет ВРУ з питань транспорту та інфраструктури: 81% невиконання.

Серед євроінтеграційних проєктів законів, які минулоріч не розглядав транспортний комітет ВРУ, є імплементація Регламенту 1370/2007/ЄC. Пакет із п’яти проєктів законів (5149 як головний та доповнювальні 5150, 5151, 5152 та 5185) зареєстрований ще три роки тому, задовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Цей пакет законодавчих змін потрібен як для набуття Україною членства в ЄС, так і для створення можливості організаторам перевезень на місцях перейти на сучасні принципи замовлення та фінансування послуг громадського транспорту.

З проханням прийняти цей пакет законів до законодавців неодноразово звертались різні міста. Також близько 100 представників органів місцевого самоврядування, які брали участь у Всеукраїнському форумі міської мобільності, що відбувся у Львові 26-28 квітня 2023 року, скерували до парламенту спільне звернення з проханням пришвидшити розгляд цього питання.

Скріншот сайту “Пульс угоди” станом на 03.01.2023 року

На думку громадської організації "Vision Zero", такий повільний прогрес імплементації Угоди віддаляє в часі євроінтеграцію України та ускладнює життя міст та громадян вже зараз.

"Приватні та комунальні транспортні підприємства ледве виживають у постійних кризових умовах, які розпочались ще у 2020 році з пандемією коронавірусу й лише погіршились у 2022-2023 роках. Як наслідок, якість та надійність послуг громадського транспорту постійно та стрімко знижується. Найбільше від цього страждають малі громади, особливо в сільській місцевості, де автобусні перевезення повністю припиняються через збитковість та відсутність юридичної можливості їхнього дофінансування. Ці проблеми, які відчуває більшість населення України, напевно, невідомі членам транспортного комітету ВРУ, які пересуваються містами й країною лише на автомобілях. Органи місцевого самоврядування намагаються щось змінити, але через застаріле й недосконале законодавство вони обмежені у можливостях щодо запровадження транспортних змін на місцевому рівні", — прокоментував ситуацію Віктор Загреба, голова правління громадської організації "Vision Zero".

Громадська організація нагадує, що Україна ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом 16 вересня 2014 року, тобто цьогоріч буде 10-річний ювілей цієї події. Набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС не скасовує необхідність виконання зобов’язань, визначених в Угоді про асоціацію. Навпаки, на додачу до цих зобов’язань, ВРУ та уряд повинні будуть розробити й схвалити велику кількість додаткових документів із державної політики, зокрема й у галузі транспорту. Відтак, виконання пунктів Угоди про асоціацію у галузі транспорту надалі залишається вкрай необхідним та обов’язковим з боку ВРУ, Кабміну та інших центральних органів державної влади.